Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Універсальна юрисдикція є видом екстериторіальної кримінальної юрисдикції, що дозволяє державам або міжнародним організаціям вимагати кримінального провадження над обвинуваченою особою, незалежно від того, де був вчинений передбачуваний злочин та незалежно від її громадянства, країни проживання або будь-яких інших відносин із суб’єктом обвинувачення. Злочини, що переслідуються під універсальною юрисдикцією, вважаються злочинами проти всіх, надто серйозними і мають каратись в один спосіб, не залежно від підсудності.

Концепція універсальної юрисдикції спирається на тези, що деякі міжнародні норми є erga omnes, тобто такими, в забезпечені яких зацікавлена кожна держава, та на тезу jus cogens - що деякі міжнародні зобов’язання є обов’язковими для всіх держав.

Універсальна юрисдикція - це предписуюча юрисдикція над злочинами, здійсненими за кордоном особами, які під час вчинення протиправної діяння не були ані резидентами, ані громадянами держави та діяння яких не є загрозою для фундаментальних інтересів держави, що здійснює подібний вид юрисдикції.

Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права», що вводить в Україні універсальну юрисдикцію щодо злочинів агресії, геноциду, злочинів проти людяності та воєнних злочинів.

Що це означає? Україна може притягнути до відповідальності за вказані злочини будь-яку особу, яка їх здійснила, незалежно від місця вчинення злочину (на території України чи будь-якої іншої держави), незалежно від громадянства підозрюваного та потерпілого, незалежно від того, чи були завдано шкоди національним інтересам держави. Цей принцип широко використовується в міжнародному праві. Так, застосовуючи універсальну юрисдикцію, держава, в першу чергу керується високим ступенем небезпеки наслідків злочину для людства в цілому.

Кейс. Цікавим прикладом застосування принципу є справа Адольфа Ейхмана. Ейхман був старшою посадовою особою нацистської Німеччини, який відповідав за організацію арештів, депортацій, інтернування і винищення євреїв під час Другої світової війни. Ізраїльські таємні агенти викрали його з Аргентини 11 травня 1960 року. Надалі його доставили до Ізраїлю, де він був засуджений до смертної кари. Саме рішенням у цій справі Верховний суд Ізраїлю ухвалив, що притягнення винних осіб за військові злочини, злочини проти людяності та геноцид має універсальний характер. А держава, яка здійснює універсальну юрисдикцію, виступає в якості «агента світового співтовариства» і діє з метою підтримання миру і загальної безпеки. Аргентина звернулася зі скаргою до Ради Безпеки ООН, стверджуючи про порушення її суверенітету та міжнародного права. Рада Безпеки прийняла резолюцію 138 (1960) від 24 червня 1960 року, в якій оголосила, що такі дії можуть призвести до міжнародної напруги, а в разі їх повторення можуть поставити під загрозу міжнародний мир і безпеку.

Для притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності індивідів у 1998 р. було створено Міжнародний кримінальний суд (МКС). Правовою основою діяльності Суду є Римський статут Міжнародного кримінального суду від 17 липня 1998 р. (Римський статут).

Римський статут є міжнародним договором, тобто договором, укладеним між державами. Він вступив у силу 1 липня 2002 р. Для участі у діяльності МКС держави мають підписати та ратифікувати Римський статут. На держави, що ратифікували Римський статут, розповсюджується юрисдикція Суду в межах їхньої території та на їхніх громадян.

Юрисдикція МКС також розповсюджується на держави, які не ратифікували Римський статут, але зробили заяви про визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду відносно того чи іншого злочину відповідно до п. З ст. 12 Римського статуту. У такому випадку держава несе відповідні обов’язки, але не володіє правами, які має держава-учасник Римського статуту.

МКС поширює свою юрисдикцію відносно притягнення до міжнародної кримінальної відповідальності тільки на індивідів, які вчинили міжнародні злочини та не були притягнені до кримінальної відповідальності на національному рівні. Держава взагалі не є суб’єктом міжнародної кримінальної відповідальності.

До юрисдикції МКС належать наступні міжнародні злочини:

• геноцид,

• злочини проти людяності,

• воєнні злочини,

• злочин агресії.

Склади цих злочинів безпосередньо містяться у Римському статуті, а також деталізовані в окремому документі МКС «Елементи злочинів», присвяченому детальному тлумаченню складу кожного злочину.

Відповідно до ст. 7 Римського статуту, злочини проти людяності - це злочини, які вчиняються у рамках широкомасштабного та систематичного нападу на цивільне населення, і такий напад є свідомим. Для вчинення злочинів проти людяності, на відміну від воєнних злочинів, вимога наявності збройного конфлікту не обов’язкова, хоча вони і можуть вчинятися під час збройних конфліктів.

Воєнні злочини, відповідно до ст. 8 Римського статуту, - це злочини, які безпосередньо пов’язані та здійснюються протягом збройного конфлікту (як міжнародного, так і неміжнародного характеру), та які вчиняються у рамках плану або політики, або ж при широкомасштабному їх вчиненні. їх також можна назвати серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права (законів і звичаїв війни).

МКС здійснює юрисдикцію відповідно до принципу компліментарності. Суть цього принципу полягає в забезпеченні того, щоб відповідальність за здійснення правосуддя над особами, звинуваченими у вчиненні злочинів проти міжнародного права, покладалася саме на судову систему відповідної держави. Тобто МКС не замінює та не доповнює собою національну систему кримінального правосуддя держави. Відповідальність за переслідування осіб, винних у вчиненні злочинів геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів та злочину агресії, повністю покладена на національні правоохоронні органи та національну судову систему держави.

Відповідно до ст. 17 Римського статуту, МКС починає здійснювати свою кримінальну юрисдикцію лише тоді, коли буде встановлено, що відповідна держава не бажає або не може сама її реалізувати.

Юрисдикція МКС поширюється на Україну відповідно до Заяви Верховної Ради України до Міжнародного кримінального суду про визнання Україною юрисдикції МКС щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протесту в період з 21 листопада 2013 по 22 лютого 2014 р., та Заяви Верховної Ради України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій ДНР та ЛНР, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян, з урахуванням положень Римського статуту та практики Суду.

Фактично юрисдикція МКС, відповідно до заяв України та Римського статуту, поширюється:

• на усю територію України у міжнародно визнаних кордонах (включаючи окуповані території Криму та Сходу України);

• на будь-які воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні на території України; 3) у період з 21 листопада 2013 р. без обмеження строків;

• відносно усіх осіб, що скоїли воєнні злочини та злочини проти людяності на території України без розрізненості щодо належності їх до тієї чи іншої сторони конфлікту.

Тобто при ратифікації Римського статуту Україною суб’єктна та територіальна юрисдикція МКС щодо України відносно воєнних злочинів та злочинів проти людяності жодним чином не зміниться.

Загалом кваліфікувати збройний конфлікт на території України, відповідно до Звітів Офісу прокурора МКС, можна наступним чином:

• в Автономній Республіці Крим та Севастополі найпізніше з 26 лютого 2014 р. відбувається міжнародний збройний конфлікт між Україною та Російською Федерацією;

• на Сході України з ЗО квітня 2014 р. триває неміжнародний збройний конфлікт між Україною та неурядовими озброєними угрупуваннями (так звані ДНР та ЛНР);

• також на Сході України найпізніше з 14 липня 2014 р. відбувається міжнародний збройний конфлікт між Україною та Російською Федерацією;

• за умови доведення здійснення загального контролю Російської Федерації над неурядовими озброєними угрупуваннями можна буде говорити про наявність на Сході України єдиного міжнародного збройного конфлікту.

Ратифікація Римського статуту дозволить Україні мати всі права, включаючи процесуальні та організаційні, держав-учасниць Міжнародного кримінального суду. Тобто ратифікувавши Римський статут, Україна стане повноправним членом Асамблеї держав-членів МКС - найвищого органу управління МКС, і таким чином отримає право виносити певні питання на порядок денний Асамблеї, включаючи пропозиції внесення змін до Римського статуту та Правил процедури і доведення МКС, а також брати безпосередню участь у її роботі з правом голосу. Іншими словами, Україна зможе лобіювати власні інтереси в МКС. Крім того, Україна зможе вносити кандидатуру судді МКС від України та буде брати участь у виборах прокурора МКС. Наразі, визнавши юрисдикцію МКС, Україна має лише обов’язки щодо співпраці з цією установою. Проте ставши членом МКС, Україна отримає на додачу до цих обов’язків усі права держави-члена МКС. Варто також згадати, що ратифікація Римського статуту є однією з вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яку Україна досі не виконала (ст. 8 Угоди).