Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Міжнародне гуманітарне право базується на багатьох конвенціях та додаткових протоколах, інших договорах. Так, Женевські та Гаазькі конвенції зобов’язують країни-учасниці гуманно поводитися з пораненими і хворими, цивільним населенням, військовополоненими, надавати їм допомогу без будь-якої дискримінації за такими ознаками, як стать, раса, національність, релігія, політичні переконання, пом’якшувати наслідки війни обмеженням засобів і методів ведення військових дій.

Женевські та Гаазькі конвенції застосовуються у разі оголошення війни чи іншого воєнного конфлікту. Учасники Женевських та Гаазьких конвенції конвенцій зобов’язані дотримуватися їх вимог навіть тоді, коли одна з держав, що перебувають у конфлікті, не є учасницею конвенції. Женевські конвенції передбачають порядок розслідування заяв про їх порушення і покладають на учасників зобов’язання приймати закони, що визначають ефективне кримінальне покарання звинувачених.

Міжнародне гуманітарне право забороняє під час збройних конфліктів більшість діянь, які класифікуються як «терористичні». Такі як:

• викрадення людей задля матеріальної вигоди,

• вбивства цивільного населення,

• захоплення об’єктів не військового характеру,

• застосування забороненої міжнародним правом зброї грабежі та мародерства.

Міжнародне гуманітарне право забороняє амністію або аналогічні заходи щодо дій, які були вчинені під час конфлікту та визнаються як злочини відповідно до норм міжнародного гуманітарного права і які перешкоджають покаранню винних осіб і повному відшкодуванню шкоди жертвам.

Дотримання принципу невідворотності юридичної відповідальності за міжнародні злочини, у тому числі серйозні порушення норм Міжнародного гуманітарного права, є безумовною позицією таких міжнародних організацій, як ООН, ЄС, НАТО, ОБОЄ у контексті безпеки. Кримінальна відповідальність фізичних осіб за порушення норм міжнародного гуманітарного права одержала своє закріплення в міжнародних договорах не шляхом введення конкретних санкцій за злочинні діяння, а через заборону певної поведінки і визнання державами обов’язку переслідувати такі порушення відповідно до національного законодавства.

1998 року був прийнятий, а 2002 року набув чинності Римський статут, що заснував постійний судовий орган, для переслідування винних в здійсненні міжнародних злочинів -Міжнародний кримінальний суд. Єдиним постійно діючим судовим органом, до компетенції якого належить притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні воєнних злочинів, є Міжнародний кримінальний суд.

До кримінальної відповідальності притягуються особи, які вчинили серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. До серйозних порушень міжнародного гуманітарного права відносяться:

- правопорушення, які спрямовані проти прав і свобод людини;

- умисне вбивство, катування та нелюдське поводження, включаючи біологічні експерименти, умисне заподіяння тяжких страждань або серйозного каліцтва,

- нанесення шкоди здоров’ю,

- зґвалтування,

- незаконне депортування і арешт,

- примус особи служити у збройних силах ворожої держави або позбавлення його права на неупереджене і нормальне судочинство, взяття заручників, перетворення цивільного населення або окремих цивільних осіб на об’єкт нападу;

- вчинення нападу невибіркового характеру;

- напад на установки або споруди, що містять небезпечні сили;

- правопорушення, які спрямовані проти майна цивільних громадян; - правопорушення, які вчинені шляхом віроломного використання міжнародно-визнаних розпізнавальних емблем, знаків і сигналів.

Питання притягнення до міжнародно-правової відповідальності зобов’язує чіткого формування формату подій які відбуваються на території України. Відповідно норм міжнародного права термін «війна» вимагає формального її оголошення, супроводжується докорінною зміною всього державного механізму на воєнний лад.

Відповідно Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 року Агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, або яким-небудь іншим чином, несумісним зі Статутом Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 3 Резолюції незалежно від наявності факту оголошення війни визначає такі дії, як акт агресії:

- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь- якої зброї державою проти території іншої держави;

- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави; напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, в порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території по припиненню дії угоди;

- дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що носять настільки серйозний характер, що це рівносильне перерахованим вище актам, або його значну участь в них.

Стаття 5 Резолюції визначає, що ніякі міркування будь-якого характеру, будь то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть служити виправданням агресії. Агресивна війна є злочином проти міжнародного світу. Агресія тягне за собою міжнародну відповідальність. Жодне територіальне придбання або особлива вигода, отримані в результаті агресії, не є і не можуть бути визнані законними. Підсумовуючи вищезазначене, констатуємо необхідність під час відпрацювання анонсованих вищим політичним керівництвом держави змін у формат захисту країни, ґрунтуватися на єдності та обов’язковій відповідності визначеним у міжнародному праві нормам і принципам.