Єдиний державний кваліфікаційний іспит

У «Загальній частині» міжнародного приватного права зазначалося, що основною проблемою МПП - є проблема вибору між правовими системами декількох країн, які «стикаються» одна з одною при виникненні приватноправових відносин з іноземним елементом.

Проблема вибору стосується не лише матеріального права, а правопорядку в цілому, включаючи вибір судової юрисдикції певної країни. Слід зазначити, що в деяких державах саме розв’язання колізії юрисдикцій розглядається, як головне, першочергове завдання МІ 111.

В багатьох державах включення процесуального елементу до сфери дії МПП відображено в чинному законодавстві, і це характерно не лише для країн англо-американської системи права, але й Австрії, Чехії, Угорщини, Монголії, країн Латинської Америки. Наприклад, сфера дії закону Швейцарії «Про міжнародне приватне право» включає:

• компетенцію швейцарських судів та відомств;

• належне до застосування право;

• підстави визнання та виконання іноземних судових рішень;

• арбітраж та підсудність.

Враховуючи тісний зв’язок колізійних питань про вибір права з процесуальними питаннями, в Україні запроваджене комплексне регулювання проблеми колізії законів та колізії юрисдикцій в одному нормативному акті - Законі України «Про міжнародне приватне право».

При визначенні поняття міжнародного цивільного процесу необхідно враховувати, що воно збігається з поняттям цивільного процесу, але в ньому присутній іноземний елемент. Крім того, МЦП регулюється не тільки внутрішнім законодавством кожної країни, але й міжнародними договорами.

Отже, міжнародний цивільний процес - це сукупність і система правових норм, що містяться у внутрішньому праві держави і в міжнародних договорах за участю цієї держави, які регулюють цивільно-процесуальні відносини між іноземними судами та учасниками процесу, один з яких є іноземною особою (іноземці, особи без громадянства, іноземні підприємства, установи, організації, іноземні держави та міжнародні організації), при здійсненні правосуддя з цивільних справ і наданні міжнародної правової допомоги.

До МЦП найчастіше відносять питання щодо:

• міжнародної підсудності (юрисдикції) з цивільних справ;

• цивільного процесуального становища іноземців, осіб без громадянства, іноземних підприємств і організацій, іноземної держави та її дипломатичних представників, міжнародних (міждержавних) організацій;

• судових доказів у цивільних справах з іноземною особою;

• порядку встановлення змісту іноземного закону, що підлягає застосуванню;

• іноземних судових доручень;

• визнання та примусового виконання іноземних судових рішень з цивільних справ.

Згідно з чинним законодавством та домінуючою в міжнародному приватному праві доктриною суд, розглядаючи справу з іноземною особою, повинен застосовувати, як правило, процесуальне право своєї країни - закон місця розгляду спору (lex fori). Вказівки про застосування в процесуальних питаннях лише власного права країни суду, виражені в тій чи іншій формі, є в багатьох міжнародних договорах.

Особливість джерел МЦП полягає в їх подвійному характері. З одного боку, до них належать норми внутрішнього законодавства окремих держав, а з іншого - міжнародні договори.

Головним внутрішнім джерелом МЦП є Конституція України. Стаття 26 Основного Закону гарантує іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, ті ж самі права і свободи та покладає на них такі самі обов’язки, як і на громадян України, за деякими винятками. Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції кожний, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства, мають гарантоване державою право оскаржити в суді рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Друга група джерел МЦП - міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Важливим актом є Віденська конвенція від 23 серпня 1978 р. «Про право- наступництво держав відносно договорів»341. Стосовно міжнародних договорів, в яких Україна самостійно не брала участі, діють загальні положення конвенції, викладені в ч. IV «Об’єднання та відокремлення держав», і зокрема ст. 34 «Правонаступництво держав в разі відокремлення частин держави». Згідно з цією статтею, якщо частини території держави відокремлюються і утворюють нові держави, будь-який договір, що діє на момент правонаступництва держав, продовжує діяти по відношенню до кожної утвореної таким чином держави-наступника. Норми міжнародного цивільного процесу містяться і у Конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р., яка встановила умови та межі дії міжнародних угод.

Цивільні процесуальні норми вміщуються також в укладених Україною Консульських конвенціях та договорах про правову допомогу.