Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Майбутнє подружжя особисто подає до органу РАЦС заяву встановленого зразка. Заявники самостійно обирають орган РАЦС при поданні заяви. Якщо іноземець з поважних причин не може бути присутній, його підпис у заяві засвідчується нотаріально, а саму заяву подає представник, який діє на підставі нотаріально посвідченого доручення.

Орган РАЦС приймає заяву і знайомить заявників з правами і обов’язками подружжя, порядком проведення реєстрації.

Орган РАПС повідомляє заявникам про їхнє право пройти медичне обстеження для встановлення стану здоров’я. За згодою нареченого і нареченої їм видається бланк направлення затвердженої форми. Про згоду або відмову від проходження медобстеження робиться відмітка.

За погодженням із заявниками призначається дата одруження. За загальним правилом, реєстрація шлюбу з іноземцем здійснюється після закінчення місячного строку. За наявності поважних причин, підтверджених документами, реєстрацію можна провести до закінчення місячного строку.

Реєструється шлюб у присутності обох заявників.

Іноземці та особи без громадянства для реєстрації шлюбу в Україні повинні надати певні документи. У разі реєстрації шлюбу вперше іноземець зобов’язаний надати:

• закордонний паспорт,

• документ, що посвідчує законність перебування на території України,

• довідку про сімейний стан, що підтверджує відсутність іншого шлюбу.

Якщо особа раніше перебувала у шлюбі, необхідно додати: свідоцтво про розлучення; судове рішення, якщо шлюб розривався в суді через наявність в сім’ї неповнолітніх дітей; документ про зміну прізвища, якщо особа після розірвання шлюбу не змінювала прізвище. У деяких випадках державні органи можуть зобов’язати надати довідку про громадянство, несудимість, стан здоров’я тощо.

На практиці існують випадки, коли необхідно підтвердити дійсність іноземного документа, тобто його необхідно легалізувати. У такому випадку раджу звернутися до консульських установ чи відповідного спеціаліста, який визначить необхідний спосіб легалізації та порядок виконання перекладу.

Міжнародні організації розробили низку міжнародних договорів, що регулюють питання у сфері шлюбно-сімейних правовідносинах. Зокрема, Конвенція про згоду на взяття шлюбу, шлюбний вік і реєстрацію шлюбів 1962 р., Конвенція про укладення шлюбу та визнання його недійсним 1978 р., а також Конвенція про право, що застосовується до режиму майна подружжя, 1978 р. Багато уваги цьому питанню приділяла Рада Європи -у рамках цієї міжнародної організації схвалено ряд резолюцій та рекомендацій у галузі сімейного права.

Розірвання шлюбу з іноземцем

Підстави та способи припинення шлюбу в Україні регулюються Сімейним кодексом України. Розірвання шлюбу можливе органами РАЦС за заявою подружжя, яке не має дітей, а в інших випадках - лише за рішенням суду. Та якщо один з подружжя є громадянином іншої держави чи особою без громадянства, при припиненні шлюбу слід керуватися не тільки Сімейним кодексом України, Цивільно-процесуальним кодексом України, але й Законом України «Про міжнародне приватне право».

Розглядаючи спірні правовідносини про розірвання шлюбу з іноземним елементом, суди, передусім, перевіряють, чи існує між Україною та державою, громадянами якої є сторони у справі, двосторонній договір про правову допомогу в сімейних і цивільних справах. Якщо договір існує, застосовуються його положення.

Важливий критерій, на який звертає увагу суд - де саме було укладено шлюб. У разі його укладення на території України та якщо на момент його розірвання обидва подружжя проживають в України, навіть якщо один з них є іноземцем, процедура розлучення буде аналогічна, як для громадян України.

Щоб розірвати шлюб, подружжя, у яких немає дітей та є взаємна згода на розлучення, повинні звернутися в РАЦС для подання заяви. Після отримання заяви РАЦС протягом ЗО днів приймає рішення про розірвання шлюбу.

Існують випадки, коли через образу, бажання помсти одна сторона не погоджується на розлучення, і тоді необхідно звертатися до суду. Особливостями припинення шлюбу в судовому порядку є те, що заявник повинен довести неможливість продовження сімейних відносин. Після прийняття позовної заяви та відкриття провадження суд за власного ініціативою може встановити строк для укладанні полігамного шлюбу може виникнути проблема в разі, коли дружиною мусульманина, котрий має дружину, стає жінка, яка є громадянкою держави, по праву якого заключне такого шлюбу не допускається. Відсутність однаковості в змісті поняття матеріальних умов породжує в подальшому «кульгаючи шлюби» - шлюби, які визнаються в одній державі і не визнані в іншому. Існування в шлюбне-сімейного області «кульгаючих відносин» нерозривно пов’язане і обумовлене колізійної проблемою, яку важко вирішити. Але в сімейному праві держави робили і роблять спроби уніфікувати окремі інститути. Однією з перших стала уніфікація країн Латинської Америки, що завершилася прийняттям в 1928 р Кодексу Бустаманте (уніфікації колізійного права).

Однією з умов укладення шлюбу є відсутність між особами, що вступають в шлюб, відносин споріднення і властивості. Перешкода укладення шлюбів між близькими родичами існує у всіх цивілізованих державах, так як такий союз призводить до високого відсотку спадкових захворювань у дітей. У «заборонений» перелік входять висхідні і низхідні родичі. Цікавою є, що у мусульман заборонений шлюб у родинних стосунках з молочного годування в таких же ступенях, що і кровне.

Практично у всіх країнах світу однією з вимог вступу в шлюб є приналежність осіб до різного полу, а в разі фізичної аномалії питання вирішується компетентними органами на підставі даних медичного обстеження: в Англії - судом, в Італії - прокуратурою. В даний час в ряді європейських країн і деяких штатах США легалізовані одностатеві шлюби, історія яких почалася в 1989 р. Виникає проблемне питання: хто може скористатися правом одностатевих партнерів на вступ в шлюб в країнах, що легалізували інститут «одностатевої сім’ї». Отже з практики випливає, якщо дві особи мають бути або громадянами країни, що визнає одностатеві шлюби, або мати постійне місце проживання на території цієї держави то такий шлюб можливий. Короткострокове перебування в країні, пов’язане з навчанням або туризмом, не дає право на укладення одностатевого шлюбу особами з держав, де така практика заборонена.

Питання про можливість розірвання шлюбу в різних державах вирішується по-різному. Існує ряд колізійних проблем розірвання шлюбу в Ml Ill.

Найперша - проблема вибору права у вирішенні справ про припинення шлюбу. Багато країн застосовують національний закон при розірванні шлюбу, інші - закон місця проживання подружжя, треті - закон країни суду. В Англії і США використовується закон постійного місця проживання подружжя, у Франції - закон загального доміцілія або особистий закон кожного чоловіка. У багатьох державах ці прив’язки доповнюють один одну.

Прив’язка відносини щодо розірвання шлюбу до закону громадянства розлучається подружжя кваліфікується як принцип колізійного права, властивий «континентальної» системі права. У країнах же англосаксонської системи відзначається дію колізійної формули прикріплення до закону місця проживання (lex domicilii) і закону суду (lex fori). Основним засобом усунення «ульгаючих розлучень» виступає визнання рішення органу, що розірвав шлюб, в іншій державі або державах. Є держави, які не визнають іноземних рішень про розлучення своїх громадян.

Правовідносини між дитиною, що народилася від осіб, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі, і його матір’ю і батьком визначаються законодавством тієї договірної сторони, громадянином якої є дитина.

При відсутності міжнародних угод складності викликають питання, пов’язані із здійсненням батьківських прав при розпаді сім’ї. Відомі випадки, коли діти незаконно вивозилися з України одним з батьків (незаконно утримувалися за кордоном батьком дитини) при наявності судового рішення про те, що дитина повинна проживати зі своєю матір’ю в Україні. Складність в подібних випадках пояснюється тим, що Україна не бере участі в Гаазькій конвенції про цивільно-правові аспекти викрадення дітей в міжнародному масштабі 1980 р яка регулює цивільно-правові питання, а метою її - сприяти негайному поверненню незаконно переміщених або викрадених дітей. У Конвенції беруть участь США, Великобританія, Грузія, Білорусія, Естонія, Латвія та інші держави.

Таким чином, в міжнародному сімейному праві можна виділити кілька проблем, пов’язаних з матеріально-правовими умовами укладення шлюбу: недотримання в деяких державах вимог про взаємну згоду осіб, що вступають у шлюб; можливість виникнення «кульгаючих» шлюбів, проблема розірвання шлюбу, проблеми пов’язані із здійсненням батьківських прав при розпаді сім’ї з іноземним елементом.