Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Правовому регулюванню спадкових відносин притаманний колізійно-правовий метод.

Прикладом уніфікації колізійних норм на міжнародному рівні може слугувати Конвенція про колізію законів, які стосуються форми заповітів, прийнята у м. Гаазі 5 жовтня 1961 р., яка встановила спільні положення про колізії законів, що стосуються форми заповітів. Уніфікований матеріально-правовий метод застосовується рідко, оскільки правовим системам світу притаманні значні відмінності щодо спадкових правовідносин, тому визначення уніфікованих норм видається вкрай складним. Прикладом такої уніфікації є норми Кодексу Бустаманте, прийнятого у м. Гавані 1928 р., в якому нормам з міжнародного спадкування було присвячено 20 статей. Однак і вони стосувалися здебільшого уніфікації колізійних норм щодо питань міжнародного спадкування та встановлення певних спільних адміністративних норм з охорони спадкового майна. Уніфіковані норми з регулювання спадкових відносин з іноземним елементом зосереджені переважно у двосторонніх і багатосторонніх договорах про правову допомогу, а також в консульських конвенціях.

Найбільш поширеними колізійними прив’язками щодо спадкових відносин є закон постійного місця проживання особи на момент складання заповіту («доміцилію»), а також закон держави, громадянином якої є спадкодавець («особистий закон»).

Приклад. При успадкуванні у державах Західної Європи застосовується універсальне право- наступництво, тобто усі права та обов’язки переходять безпосередньо до спадкоємців. При успадкуванні у державах Великої Британії та США успадкована маса (майно) переходить спочатку до довірителя, уповноваженого представника спадкодавця, а вже потім, після оплати всіх рахунків, до спадкоємців.

Для застосування колізійних прив’язок важливе значення має з’ясування таких питань:

• Включення спадкового майна до рухомого або нерухомого, спадкування окремих видів майна (виключних прав, банківських вкладів тощо). У низці країн (Велика Британія, Росія, Румунія, Франція, США, Україна) при успадкуванні рухомого майна застосовується колізійна прив’язка - місця останнього постійного проживання спадкодавця, а для нерухомого - права держави, на території якої знаходиться нерухомість. Відбувається «розщеплення» статуту спадкового майна. В інших державах (Греція, Іспанія, Італія, Польща, Чехія, ФРН, Японія, Угорщина) не відбувається такого «розщеплення», тому при спадкуванні рухомого та нерухомого майна застосовується один закон - особистий закон фізичної особи.

• Місця відкриття спадщини. У цьому випадку застосовується колізійна прив’язка - місця останнього постійного проживання спадкодавця.

• Коло осіб, які успадковують майно. Зазвичай успадковують фізичні особи, які є живими в день відкриття спадщини та навіть зачаті при житті спадкодавця (Україна, Росія тощо), юридичні особи, які функціонують на день відкриття спадщини, а також держава. Не можуть успадковувати негідні спадкоємці, які, наприклад, вчинили умисне вбивство спадкодавця. При спадкуванні за законом визначається черговість спадкоємців.

Відповідно до законодавства Казахстану, встановлено 6 черг, України - 5 черг, Росії - 7 черг.

• Визначення виду спадкування: за заповітом чи за законом.

• Форми заповіту та здатності на укладення заповіту (тестаментоздатність). Здатність на укладення заповіту в деяких державах не прив’язується до деліктоздатності. В Україні здатність на укладення заповіту та дієздатність мають однаковий віковий ценз - 18 років.

Приклад. В Японії здатність на укладення заповіту настає з 15 років, а дієздатність - з 20 років.

Важливими є положення Конвенції про колізії законів, які стосуються форми заповітів від 5 жовтня 1961 р. Україна приєдналася до неї 17 грудня 2009 р., а датою набрання чинності є 14 травня 2011 р.

Згідно зі ст. 1 цієї Конвенції, заповіт є дійсним стосовно форми, якщо його форма відповідає внутрішньому законодавству:

• місця, де заповідач його склав, або

• громадянства заповідача на момент складення заповіту чи на момент його смерті, або постійного місця проживання заповідача на момент складення заповіту чи на момент його смерті, або звичайного місця проживання заповідача на момент складення заповіту чи на момент його смерті, абонастільки, наскільки це стосується нерухомості, її місцезнаходження.

  Для цілей цієї Конвенції, якщо національне законодавство є неуніфікованою системою, закон, який повинен застосовуватись, визначається чинними правилами цієї системи, а за відсутності таких правил - найреальнішим зв’язком, який заповідач мав з будь-яким одним законодавством, яке входить до складу цієї системи.

  Визначення того, чи мав заповідач постійне місце проживання в певному місці, регулюється правом цього місця.

  Ця Конвенція застосовується також до форми заповітів, складених двома чи більш ніж двома особами в одному документі.

  Для цілей цієї Конвенції будь-яка норма права, яка обмежує дозволені форми заповітів з огляду на вік, громадянство чи інші особисті якості заповідача, вважається такою, що стосується питань форми. Це саме правило застосовується до вимог, що висуваються до якостей, які повинні мати свідки та які необхідні для дійсності заповітів.

  Відповідно до ст. 6 Конвенції, застосування колізійних норм, установлених у цій Конвенції, не залежить від будь-якої вимоги взаємності. Конвенція застосовується, навіть якщо громадянство зацікавлених осіб чи право, що повинно застосовуватися на підставі попередніх положень, не є громадянством чи правом Договірної Держави.

  У застосуванні будь-якого із законів, визнаних цією Конвенцією як застосовні, може бути відмовлено лише тоді, коли воно явно суперечить ordre public (публічному порядку).

  Кожна Договірна Держава може залишити за собою право не визнавати на підставі відповідних положень свого законодавства форм заповітів, складених за кордоном, коли виконуються такі умови:

  - заповіт є дійсним стосовно форми тільки з огляду на закон, що застосовується лише у зв’язку з місцем, де заповідач склав свій заповіт;

  - заповідач мав громадянство тієї держави, яка зробила застереження;

  - заповідач мав постійне місце проживання у зазначеній державі або мав там своє звичайне місце проживання;

  - заповідач помер у державі, іншій, ніж та, в якій він склав свій заповіт. Це застереження є чинним лише стосовно власності, що знаходиться в державі, яка зробила застереження.

  Україна приєдналася до Конвенції про колізії законів, які стосуються форми заповітів з такими застереженнями:

  - Україна залишає за собою право визначати місце постійного проживання заповідача згідно із законом суду (lex fori);

  - Україна залишає за собою право не визнавати заповіти, вчинені громадянами України в усній формі, крім як за виняткових обставин;

  - Україна залишає за собою право не застосовувати цю Конвенцію до будь-яких положень заповітів, які згідно із законодавством України не стосуються спадкування.