Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Правовий метод регулювання - це сукупність узгоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. У міжнародному приватному праві це питання чи не найменш вивчене. Для міжнародного приватного права характерним є цивільно-правовий метод, що виражає правову природу цієї галузі.

Крім нього, для врегулювання відносин з «іноземним елементом» застосовуються два юридико-технічні методи: колізійний та матеріально-правовий. Вони характеризують і зовнішню форму джерел міжнародного приватного права, тобто національно-правових і міжнародно-правових.

Колізійний метод є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не узгоджена, а також у разі потреби зробити вибір між нормами права.

Потреба в застосуванні колізійного методу може виникати як у випадку неідентичності законодавства різних правових систем з одного і того ж питання, так і у випадку їх абсолютної схожості. Тобто, для винесення рішення на основі законодавства певної держави суд повинен, насамперед, зробити вибір між законодавством цих держав, тобто звернутися до колізійної норми. Власне, існування правових систем, між нормами правових джерел яких необхідно зробити вибір, породжує потребу в застосуванні колізійного методу. Останній застосовується також за відсутності міжнародної уніфікації матеріально-правових норм із певного питання. Вказаний метод покликаний вирішити колізійну проблему, яка виникає у міжнародному приватному праві, її вирішення здійснюється різними способами. Наприклад, через застосування уніфікованих матеріально-правових норм міжнародних договорів чи звичаїв; «переборення» колізії, тобто тимчасовим її вирішенням стосовно конкретних випадків. Останнє є наслідком правозастосовної діяльності та може виявлятися в офіційному чи неофіційному тлумаченні права. Але найчастіше для вирішення колізійної проблеми застосовують саме колізійні норми, тобто норми права (національного чи міжнародного), які визначають законодавство правової системи, що необхідно застосувати до певного правовідношення.

Матеріально-правовий метод означає, що колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не врегульовує правовідносини з «іноземним елементом», її існування має сенс за умови використання й матеріально-правової норми, тобто такої, що по суті регулює правовідносини у міжнародному приватному праві. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування поряд із колізійним матеріально-правового методу регулювання вказаних правовідносин.

Зміст цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи.

Кодифікація, тобто систематизація, зведення норм права у певній галузі в єдину узгоджену систему (кодекс, закон або розділ певного законодавчого акта), ставить в основу закон, відводячи йому приорітетну роль серед інших джерел права, таких, як міжнародний договір, звичай, доктрина, судова й арбітражна практика.

Найяскравішим прикладом кодифікації міжнародного приватного права на регіональному рівні є прийняття Кодексу Бустаманте 1928 року.

Отже, при дослідженні міжнародного приватного права необхідно враховувати не лише законодавство, а й усі інші його джерела в цілісному комплексі. Проте в ієрархії цих джерел внутрішньому законодавству відводиться особливе, чільне місце.

Очевидно, що при такому підході до дослідження історії становлення законодавства про міжнародне приватне право слід виходити з внутрішньодержавної природи останнього. При цьому необхідно насамперед брати до уваги наявність суспільних відносин, регульованих міжнародним приватним правом.

Існує п’ять видів джерел МПрП:

1. всі системи світу визнають за джерело МПрП внутрішнє законодавство країн;
   
2. також всі системи світу визнають за джерело МПрП звичай як внутрішньодержавний, так і міжнародний;
   
3. багато країн визнають джерелом міжнародний договір;
   
4. багато країн визнають джерелом судову та арбітражну приктику;
   
5. деякі до джерел відносять доктрину МПрП.
   

Небезпідставно можна говорити про подвійність джерел міжнародного приватного права. Вона полягає в тому, що, з одного боку, джерелами права є міжнародні угоди та міжнародні звичаї, а з іншого - норми законодавства та судова практика окремих держав, а також звичаї, що застосовуються у сфері торгівлі та мореплавства. Подвійність джерел указаної галузі права не впливає на єдність предмета регулювання - цивільно-правові відносини з «іноземним елементом». Згадана властивість джерел права завжди викликає питання щодо їх юридичної сили.

Так, у конституціях держав, інших нормативних актах звичайно закріплюється юридична сила норм Основного Закону держави та актів, прийнятих на їхній основі, а також міжнародних угод. Питання щодо примату одних норм перед іншими, їх рівноцінності чи визнання як однієї юридичної системи закріплено в конституціях ФРН, Італії, Франції, Тунісу, Сенегалу, Португалії, Ірландії та ін.

У Конституції України вказано, що вона має найвищу юридичну силу, на її основі приймається інше законодавство, а чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства (ч. 1 ст. 9). У Законі «Про міжнародні договори України» від 2004 р. вказано, що укладені та належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід’ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Проголосивши міжнародні договори частиною національного законодавства України, він одночасно закріпив положення про примат (за певних умов) норм міжнародних угод.

Вирішення питання співвідношення юридичної сили джерел міжнародного приватного права є важливим ще й тому, що питома вага кожного з видів джерел права у різних правових системах неоднакова. При цьому часто до певного правовідношення можуть застосовуватися норми, що містяться в різних джерелах права.