Трудова дисципліна

Трудова дисципліна - це сукупність, правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок і встановлюють трудові права та обов’язки сторін трудового договору, а також заохочення за успіхи в роботі та відповідальність за умисне невиконання трудових обов’язків.

Головним змістом трудової дисципліни є не лише виконання правових норм у галузі праці, а й свідоме та творче ставлення до виконуваної роботи, забезпечення високої якості в роботі, раціональне використання робочого часу, прагнення до співробітництва та взаємоповаги.

Правова сутність внутрішнього трудового розпорядку як передумови забезпечення трудової дисципліни залежить від багатьох чинників. Але найповніше вона визначається в чіткості прав і обов’язків сторін трудового процесу, що передбачаються:

  • типовими, галузевими і локальними правилами внутрішнього трудового розпорядку;

  • спеціальними статутами про дисципліну;

  • технічними правилами чи інструкціями загального або посадового характеру.

Згідно з цими нормами права основними правами працівників є такі:

  • на забезпечення належної організації праці;

  • на поновлення трудових витрат;

  • на охоронні та процесуальні права. До основних прав власника підприємства належать розпорядчі, нормо-творчі та дисциплінарні.

Основні трудові обов’язки працівників:

  • додержання дисципліни (трудової, технологічної, виробничої);

  • збереження майна підприємства;

  • виконання трудових завдань;

  • обов’язок працювати чесно, сумлінно, підвищувати кваліфікацію та продуктивність праці. Основними обов’язками власника підприємства є забезпечення:

  • фактичної зайнятості працівників;

  • належних умов праці;

  • оплати праці за виконану роботу;

  • зростання продуктивності праці та дотримання норм з охорони праці.

Важливим стимулюючим фактором у забезпеченні трудової дисципліни є правові методи. Зокрема, це правове заохочення, мета якого - виявлення поваги до працівників; визнання заслуг працівника; виявлення громадської пошани до зразкового та творчого виконання працівником трудових завдань. Правова природа заохочення виявляється в тому, що воно застосовується власником або уповноваженим ним органом за погодженням із профспілковим комітетом; оголошується наказом (розпорядженням); заноситься до трудової книжки працівника.

Крім зазначеного, до правових методів забезпечення трудової дисципліни належать переконання та виховання, а до несумлінних працівників може вживатися метод примусу, який полягає в застосуванні до порушників трудової дисципліни заходів дисциплінарного та громадського впливу.

Слід зазначити, що порушення трудової дисципліни зумовлюються певними недоліками: а)

  • зовнішніми (непостачання товарів, продукції тощо);

  • внутрішніми (огріли в організації праці, виробництві тощо);

  • соціально-побутовими;

  • суб’єктивного характеру.

Зазначені недоліки можуть стати причиною вчинення працівником дисциплінарного проступку, за який він несе дисциплінарну відповідальність за одночасної наявності таких чотирьох умов:

  • скоєння дисциплінарного проступку, під яким слід розуміти протиправну дію чи бездіяльність працівника, що порушує встановлений на підприємстві внутрішній трудовий розпорядок;

  • протиправності поведінки працівника;

  • причинного зв’язку між порушенням трудової дисципліни та його наслідками;

  • вини працівника як психічно обумовленого ставлення правопорушника до своїх дій та їх наслідків, що виявляється у формі умислу або необережності.

Дисциплінарній відповідальності притаманні риси, що виявляються у таких загальнодемократичних принципах, як законність, справедливість, невідворотність і наявність правових гарантій від безпідставного застосування стягнень. З урахуванням багатогранності трудового процесу, складності трудових функцій працівників і залежно від їх правового статусу дисциплінарну відповідальність поділяють на загальну та спеціальну.

Загальна дисциплінарна відповідальність за порушення працівником трудової дисципліни встановлюється за такими нормами права: а) Кодекс законів про працю України; б) правила внутрішнього трудового розпорядку.

Спеціальна дисциплінарна відповідальність за порушення працівником дисципліни встановлюється за такими нормами права: а) спеціальні закони, наприклад Закон України ««Про судоустрій та статус суддів» тощо; б) спеціальні дисциплінарні статути чи положення, наприклад Дисциплінарний статут прокуратури України. Найхарактерніші особливості спеціальної відповідальності: а) наявність кола працівників (суддів, прокурорів, адвокатів тощо); б) специфічні заходи дисциплінарного впливу (догана, пониження кваліфікаційного класу, звільнення з посади для суддів); в) порядок накладення та оскарження дисциплінарних стягнень.

Найпоширеніша загальна дисциплінарна відповідальність, її характерні ознаки полягають у тому, що вона охоплює широке коло робітників та службовців і передбачає лише два види дисциплінарних стягнень - догану та звільнення з роботи.

До порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов’язкові вимоги:

  • виявлення дисциплінарного проступку;

  • отримання від порушника письмового пояснення;

  • додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником;

  • видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення;

  • доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

Особливе місце серед дисциплінарних стягнень належить дисциплінарним звільненням, які застосовуються за такі проступки:

  • систематичне порушення трудової дисципліни;

  • прогул;

  • поява на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;

  • розкрадання за місцем роботи державного або громадського майна.


Остання зміна: середа 22 листопада 2023 20:23