Правове регулювання застосування сили у міжнародних відносинах та систем колективної безпеки

Можливість застосування збройної сили з метою гарантування міжнародного миру та безпеки становить ключовий елемент універсальної та регіональних систем колективної безпеки. Водночас підтримання міжнародного миру та безпеки дуже залежить від загальновизнаного розуміння тих випадків, коли застосування збройної сили є правомірним.

Статут ООН врахував прогалини Статуту Ліги Націй, а також Пакту Бріана - Келлога, закріпивши загальну заборону застосування сили та погрози силою: всі члени ООН утримуються в їх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином несумісним з цілями ООН.


Разом з тим Статут ООН допускає три випадки правомірного застосування збройної сили в міжнародних відносинах:

  • у рамках індивідуальної чи колективної самооборони;

  • у межах колективних заходів примусового характеру у разі встановлення Радою Безпеки факту загрози миру, порушення миру або акту агресії;

  • у рамках заходів проти ворожих держав.

Декларація про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав 1981 р. закріплює зобов’язання держав утримуватись від використання або спотворення питань про права

53

людини як засобу втручання у внутрішні справи держав, здійснення тиску на інші держави або створення атмосфери недовіри та безпорядку в межах держав та між державами або групами держав.

Варто зазначити, що, відповідно до Статуту ООН, порушення заборони застосування сили та погрози силою матиме місце також у випадку анексії або окупації. Це, зокрема, було чітко підтверджено Генеральною Асамблеєю у «Визначенні агресії» 1974 р., в якому актами агресії було визнано також тимчасові окупації та анексії. Тому навіть обмежене в часі застосування сили потрібно розглядати як порушення.

Принцип заборони застосування сили має загальний характер та охоплює будь-яке застосування сили, незалежно від тривалості, інтенсивності та намірів. Така позиція неодноразово підтверджувалась і практикою Міжнародного суду ООН.

Одним із винятків допустимого застосування збройної сили в міжнародних відносинах є ст. 61 Статуту ООН, яка допускає застосування збройної сили в рамках індивідуальної чи колективної самооборони у випадку збройного нападу на територію держави - члена Організації.

Збройним нападом можна вважати вторгнення або напад збройних сил держави чи групи держав на територію іншої держави або будь-яку воєнну окупацію, незалежно від її тривалості, якщо вона є результатом такого нападу чи вторгнення. Збройний напад може мати місце не лише у випадку здійснення транскордонних заходів збройними силами певної держави, але також при підтримці недержавних збройних угруповань на території іншої держави, як, наприклад, при засланні державою збройних банд, груп чи найманців на територію держави. З іншого боку, незначні за своїм обсягом та інтенсивністю застосування збройної сили, наприклад, невеликі прикордонні конфлікти, кваліфікуватись як збройні напади не можуть.

Статут ООН допускає у випадку застосування збройної сили в рамках реалізації права на самооборону не лише державою, яка зазнала нападу, ай іншими державами та організаціями чи блоками з метою надання допомоги жертві агресії та відсічі агресору. В такому випадку мова йде про колективну самооборону. Надання такої допомоги можливе лише після надання згоди або прохання про це держави, яка зазнала нападу. Іншими словами, лише сама держава, яка зазнала нападу, може визначити, чи справді вона стала жертвою збройного нападу. Також лише ця держава може прийняти рішення про необхідність допомоги збоку інших держав чи блоків і попросити про це. В інших випадках надання збройної допомоги не допускається.

Силові збройні заходи з метою порятунку власних громадян за кордоном характеризуються певними особливостями:

- рятувальні операції здійснюють на користь власних громадян; кількість осіб, заради яких у першому випадку здійснюють втручання, є незначною;

- тривалість порушення територіального суверенітету держави, яка має місце при рятувальній операції, є обмеженою у просторі та часі;

- рятувальна операція має на меті усунення небезпеки та евакуацію власних громадян;

- такі рятувальні акції можуть здійснюватись як за наявності такої згоди, так і без згоди держави - об’єкта інтервенції.



Остання зміна: середа 22 листопада 2023 20:17