Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Самооборона. Протиправність дії виключається, якщо вона є законним заходом самооборони відповідно до Статуту ООН, яка закріплює невід'ємне право держави на застосування збройної сили у відповідь на збройний напад. Законність самооборони означає відповідність певним критеріям: має відбутися збройний напад, самооборона має бути застосована до вжиття заходів Радою Безпеки ООН, про неї має бути п до овідомлено Раду, заходи самооборони не мають підміняти повноважень Ради Безпеки ООН. Наявність агресії - перша та безперечна умова правомірності самооборони. Самооборона також передбачає дотримання принципу пропорційності.

Форс-мажор і непередбачений випадок. Протиправність діяння виключається, якщо це діяння було викликане непереборною силою або непередбаченою подією, яка не піддавалася контролю держави та яка зумовила неможливість дотримання державою свого міжнародного зобов'язання. У разі непереборної сили держава повністю позбавлена можливості запобігти завданню шкоди іншій державі, змінити ситуацію.

Стихійне лихо - це ситуація, коли представники держави під впливом сил природи або аварії змушені не дотримуватися міжнародного зобов'язання, оскільки не мають іншої можливості врятувати своє життя або життя довірених їм осіб.

Стан необхідності. Посилання на стан необхідності як на підставу для виключення про- типравності діяння не допускається, крім випадків, коли діяння було єдиним засобом захисту від тяжкої та неминучої загрози та не завдало значних збитків іншій державі, щодо якої існує міжнародне зобов'язання. Посилання на стан необхідності можливе за наявності сукупності таких критеріїв: неминучої небезпеки, що загрожує життєвим інтересам держави; надзвичайної ситуації держави, за якої вона не може поводитися інакше; тимчасового характеру вимушеної поведінки.

Суб’єктами міжнародно-правової відповідальності є тільки суб’єкти міжнародного публічного права.

У визначених випадках ними можуть стати фізичні особи, наприклад, при здійсненні ними злочинів проти людства.

Існує два види суб’єктів правовідносин, що виникають у випадку міжнародно-правової відповідальності: суб’єкти міжнародного правопорушення і суб’єкти міжнародних претензій.

До першого відносяться держави-правопорушники, що безпосередньо несуть міжнародно- правову відповідальність.

До другого відносяться потерпілі в результаті здійснення міжнародного правопорушення, у широкому розумінні це ті, хто вимагають відшкодування заподіяного правопорушенням збитку чи вживають заходів відносно держави-правопорушника.

Суб’єктами міжнародного правопорушення можуть бути і міжнародні організації.

Нематеріальна (політична) відповідальність настає за приниження честі, гідності та престижу потерпілої сторони (держави чи міжнародної організації).

Матеріальна відповідальність настає у двох випадках - коли правопорушення заподіяло матеріальну шкоду іншим суб’єктам або коли така шкода заподіяна правомірними діями.

Спеціальним різновидом матеріальної відповідальності є об’єктивна матеріальна відповідальність, тобто відповідальність за правомірні дії. Зміст такої відповідальності полягає, з одного боку, в обов’язку держави на підставі міжнародних договорів чи рішень міжнародних судових органів відшкодувати шкоду, заподіяну їх правомірною діяльністю, а з іншого - у праві потерпілих сторін вимагати відшкодування такої шкоди.

Форми міжнародно-правової відповідальності - це конкретні способи, за допомогою яких реалізуються заходи міжнародної відповідальності.

Виділяються такі форми нематеріальної (політичної) відповідальності:

• ресторація — відновлення державою-правопорушницею колишнього стану (status quo) і ліквідація нею усіх несприятливих наслідків;

• ординарна сатисфакція - задоволення нематеріальних вимог потерпілої сторони щодо відшкодування шкоди, заподіяної її честі, гідності та політичним інтересам;

• надзвичайна сатисфакція - тимчасове обмеження суверенітету і міжнародної правосуб’єктності держави-правопорушниці;

• репресалії - примусові заходи, що здійснюються державою, права та інтереси якої були порушені, щодо держави-правопорушниці;

• реторсії- акції у відповідь на недружні дії, що не мають ознак міжнародного правопорушення, наприклад, тимчасове відкликання свого посла внаслідок недружніх заяв з боку країни його перебування;

• санкції - колективні дії, які застосовуються щодо держав, котрі своїми діями створюють загрозу миру, міжнародній безпеці чи порушують права і свободи людини;

• виключення держави зі складу міжнародної організації за вчинення державою дій, несумісних з принципами та завданнями відповідної міжнародної організації;

• субституція - передача потерпілому суб’єкту майна, рівноцінного втраченому, знищеному чи пошкодженому за значенням та вартістю;

• ординарна репарація - грошова чи натуральна компенсація збитків потерпілої сторони;

• надзвичайні репарації- обмеження права держави-правопорушника вільно розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами;

• анексія — насильне приєднання території однієї держави чи її частини до території іншої держави;

• контрибуція - виплата переможеною стороною державі-переможцю витрат, пов’язаних із веденням війни, незалежно від того, з чиєї ініціативи війна була розпочата.

Анексія та контрибуція як форми міжнародної відповідальності сучасним міжнародним правом розглядаються як незаконні і не застосовуються.

Міжнародно-правові санкції є засобом, за допомогою якого відновлюють порушені права та домагаються відшкодування завданих збитків. Це форма міжнародно-правової відповідальності, форма дозволеного примусу в міждержавних стосунках.

Мета - відновлення функціонуючого механізму міжнародно-правового регулювання. Застосування санкцій - односторонній процес. Суб’єкт, який вдається до санкцій, не може бути стороною-правопорушницею. Санкції можуть застосовуватися лише у відповідь на правопорушення -у цьому їх відмінність від неправомірного застосування сили в міжнародних відносинах і правомірних превентивних примусових заходів.

Право на примусові заходи належить кожному суб’єкту міжнародного права.

Кожному з типів властиві свої види міжнародно-правових санкцій, форми і способи їх застосування. Санкції, які здійснюються державами в порядку самодопомоги - це самооборона, репресалії, реторсії, розрив дипломатичних і консульських відносин, невизнання.

Контрзаходи - заходи, які потерпілу держава вправі застосувати до держави, відповідальний за міжнародні-протиправне діяння, з метою спонукати його виконати покладені на нього правовідносинами відповідальності зобов’язання і які в іншому випадку були б протиправними.

Контрзаходи мають застосовуватися лише щодо держави, яка вчинила міжнародно- протиправне діяння, в результаті якого потерпілому суб’єкту міжнародного права (державі чи міжнародній організації) заподіяно шкоду.

Контрзаходи можуть застосовуватися лише потерпілою державою чи міжнародною міжурядовою організацією або від їх імені.

Протиправний характер діяння, що є підставою для застосування у відповідь на нього контрзаходів, має визначатися виключно на основі норм міжнародного права, а не національного права держави, що має намір застосувати контрзаходи. При цьому застосування контрзаходів не повинно створювати умов для порушення основних принципів міжнародного права чи порушення прав і свобод людини. Єдиною метою застосування контрзаходів є відновлення правомірних прав та інтересів потерпілого суб’єкта, в т.ч. і відшкодування матеріальної шкоди. Застосування контрзаходів з будь-якою іншою метою не допускається і само по собі є міжнародним правопорушенням. Режим контрзаходів має забезпечувати повернення до попереднього стану, що існував до вчинення міжнародного правопорушення і не повинен заподіювати державі-правопорушниці, щодо якої і застосовуються контрзаходи, незворотної шкоди. Контрзаходи мають тимчасовий характер і можуть застосовуватися лише до моменту початку інших, передбачених міжнародним правом, процедур мирного вирішення спору.