Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Міжнародний спір - це специфічні політико-правові відносини, шо виникають між двома або більшою кількістю суб’єктів міжнародного права і відображають протиріччя, які існують у межах цих відносин. Тобто це спір, що виникає між державами або іншими суб’єктами з питання юридичного факту чи правового регулювання певних відносин.

У Статуті ООН для кваліфікації конфліктних відносин використовуються поняття «спір» та «ситуація», але їх визначення не наводяться. Згідно з доктриною міжнародного права, а також практикою Ради Безпеки і Міжнародного Суду ООН:

• спір має місце у випадку, коли держави взаємно пред’являють претензії з приводу одного і того ж предмету спору;

• ситуація виникає, коли зіткнення інтересів держав не супроводжується взаємним пред’явленням претензій, хоч і породжує непорозуміння між ними.

Таким чином, ситуація - категорія більш широка, аніж спір.

Існування певних відмінностей ще не зумовлює наявності спору між державами. Після визнання факту існування спору виникає обов’язок вирішити цей спір. Міжнародний спір має вирішуватися лише мирними засобами на основі принципу мирного розв'язання міжнародних спорів.

Спори можуть виникати у різних сферах діяльності держав, щодо тлумачення або застосування того чи іншого міжнародного договору, у разі виникнення питання про відповідальність тощо. Політичні спори не передаються на розгляд судів та арбітражів, а вирішуються політичними засобами.

Згідно зі Статутом ООН важливе значення має поділ міжнародних спорів на такі, продовження яких може загрожувати підтриманню міжнародного миру і безпеки, і спори, шо не мають таких ознак. Перші в доктрині називаються кваліфікованими, останні - звичайними.

Основними джерелами мирних засобів розв’язання міжнародних спорів є:

• конвенція «Про мирне вирішення міжнародних суперечок» 190” р.:

• Статут ООН 1945 р.;

• Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 19~5 р.:

• принципи врегулювання спорів та Положення процедури НБСЄ з мирного врегулювання спорів 1991 р.

Загалом розрізняють два основних способи вирішення міжнародних спорів: дипломатичний і судовий.

Дипломатичні процедури не завжди приводять до ефективного й остаточного розв’язання спорів, оскільки держави, що беруть участь у спорі, залишають за собс ю тт аво прийняття остаточного рішення. При застосуванні судових процедур держави погоджуються та підпорядковуються рішенню, зміст якого їм на початку процедури не відомий.

Згадані міжнародно-правові документи перелічують такі мирні засоби вирішення міжнародних спорів: переговори, обстеження, посередництво, примирення, арбітраж, судовий розгляд, звернення до регіональних органів або угод, а також інші засоби. Переговори, обстеження, посередництво, добрі послуги, примирення належать до дипломатичних способів вирішення міжнародних спорів; судові процедури - це міжнародні судові установи, різні третейські супи і арбітраж.

Якщо всі можливі засоби не допомогли і виникає спір, важливо точно визначити дату його виникнення. Проте важко сформулювати загальну норму з приводу фіксації дати виникнення міжнародних спорів.

Протягом останні років триває чимало судових процесів у російсько-українській війні, які розглядають різні міжнародні судові інстанції.

1. Справа про "скіфське золото".

 «Скіфське золото» — виставка історико-культурних цінностей, яка проходила з 3 липня 2013 року у Рейнському крайовому музеї, а пізніше в археологічному музеї Алларда Пірсона за сприяння Амстердамського університету із 7 лютого по 31 серпня 2014 року. Сформована з колекцій шести українських музеїв та історико-культурних заповідників. Виставка охоплювала хронологічні рамки античності до часів раннього середньовіччя.  Після російської інтервенції до Криму на початку 2014 року і окупації півострова виставка стала об'єктом судових суперечок між Україною, музеєм Алларда Пірсона та кримськими музеями. У вересні 2014 року до України повернули частину експонатів виставки, які належали музеям з материкової України. 14 грудня 2016 року амстердамський суд ухвалив, що колекція скіфського золота має належати Україні, а не окупованому Росією Криму.

За домовленістю з музеями, які брали участь у виставці до Кримської анексії Росією коштовності у правовому полі повністю належали Україні. Всього об'єктом судового процесу є 565 музейних предметів, 2111 одиниць зберігання, які становлять загальну вартість 1438625€. Укладеними контрактами з кримськими музеями та музеєм Алларда Пірсона визнавалось, що експонати є власністю держави України, а Міністерство закордонних справ Нідерландів у гарантійному листі від 25 квітня 2013 гарантувало, недоторканність об'єктів виставки.

29 грудня 2014 року Міністр культури Республіки Крим заявив про намір «особисто» відстоювати повернення золота скіфів до окупованого Криму.  

21 січня 2015 року у Нідерландах був розпочатий процес у справі за позовом кримських музеїв до музею Алларда Пірсона щодо повернення частини історичних коштовностей до окупованого Криму.  
19 лютого 2015 року в окупований Крим прибула Московська комісія щодо спроби повернення експонатів виставки на територію окупованої Автономної Республіки Крим.  До 4 березня 2015 року кримським музеям був наданий час щодо відповіді на ряд запитань Амстердамським університетом.

8 квітня 2015 року Україну було визнано однієї зі сторін судового процесу.

Ухвала Амстердамського окружного суду 2016 року

14 грудня 2016 року окружний суд в Амстердамі ухвалив рішення, згідно з яким колекція скіфського золота, що складається з 565 предметів, має бути повернута Україні, а не кримським музеям. Цим рішенням він визнавав, що всі музейні експонати, які включені до виставки, є державною частиною Музейного фонду України та мають бути повернені в Україну. На апеляцію відвели три місяці. Кримські музеї заявляли про наміри оскаржити рішення]. Україна на той час мала відшкодувати 111 тисяч євро голландському музею за вимушене зберігання ним колекції. У січні 2017 року окупаційна влада Криму подала апеляцію та почала процес оскарження рішення. Провадження затягнулося та було призупинено до вирішення питання про відвід судді на вимогу України.

Ухвала Апеляційного суду Амстердама 2021 року

26 жовтня 2021 року Апеляційний суд Амстердама задовольнив клопотання України та вирішив, що колекція так званого «скіфського золота» належить Україні та повинна повернутися українській державі. «Рішення передбачає, що музейні експонати будуть передані до Державного історичного музею України в Києві до стабілізації ситуації в Криму. Це тимчасовий захід», — йдеться у заяві. «Хоч музейні експонати походять із Криму і в цьому сенсі також можуть розглядатися як спадщина Криму, вони є частиною культурної спадщини України, оскільки остання існує як незалежна держава з 1991 року. Музейні експонати належать Музейному фонду держави Україна.», — було зазначено у рішенні суду. Разом з тим, сторони мають змогу подати касаційну скаргу до Верховного суду Нідерландів.

Верховний суд Нідерландів

9 червня Верховний суд Нідерландів підтвердив рішення, ухвалене апеляційним судом Амстердама у жовтні 2021 року, відхиливши касаційну скаргу музеїв тимчасово окупованого Криму на попереднє рішення апеляційного суду, також винесене на користь України. Музейні експонати з виставки «Крим — золотий острів у Чорному морі» музей Алларда Пірсона передав Національному музею історії України


Позов України до Європейського суду з прав людини проти Росії — міждержавна справа «Україна проти Росії (Крим)» щодо скарг України про систематичні порушення окупаційною владою РФ Європейської конвенції з прав людини в АР Крим з 27 лютого 2014 року по 26 серпня 2015 року. Справа об'єднана зі заявою «Україна проти Росії» щодо політичних в'язнів.

ЄСПЛ уже встановив, що РФ, починаючи з 27 лютого 2014 року (тобто з дати, коли була захоплена Верховна Рада АР Крим), здійснювала ефективний контроль над Кримом, що фактично означає визнання окупації.  14 січня 2021 року оприлюднено проміжне рішення ЄСПЛ: за позовною заявою українського уряду від 13 березня 2014 року суд визнав юрисдикцію у позові України проти РФ. Суд відхилив як неаргументовані звинувачення України за трьома пунктами: у тому, що російська влада у Криму націоналізувала власність українських військових, встановила там «адміністративну практику щодо вбивств/розстрілів» та переслідування міжнародних журналістів. ЄСПЛ визнав прийнятними скарги України щодо: насильницьких зникнень та відсутності ефективного розслідування у цьому зв’язку (стаття 2); жорстокого поводження (стаття 3); незаконних затримань (стаття 5); примусового насадження російського громадянства (стаття 8); незаконних обшуків приватної власності (стаття 8); утисків, переслідування та конфіскації майна релігійних організацій, що не належать до Російської православної церкви (стаття 9); припинення діяльності українських медіа (стаття 10); заборони публічних зібрань, а також залякування та незаконне затримання організаторів демонстрацій (стаття 11); експропріації майна цивільних осіб та приватних підприємств без компенсації (стаття 1 Першого протоколу); заборони української мови в школах та переслідування україномовних дітей у школі (стаття 2 Першого протоколу); обмеження свободи пересування між Кримом та материковою частиною України (стаття 2 Протоколу № 4); переслідування кримських татар відповідно до статті 14 у поєднанні зі статтями 8, 9, 10 та 11 Конвенції та зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

У даній справі ЄСПЛ розглядає по суті вказані звинувачення.

Судовий процес проти Російської Федерації через вторгнення російських військ в Україну — це позов України проти Росії до Міжнародного суду ООН у Гаазі після початку повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року.  16 березня 2022 року Суд ухвалив проміжне рішення щодо запобіжних заходів.

26 лютого 2022 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН щодо порушення Росією Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Також Україна відразу подала клопотання про запобіжні заходи, в якому, по суті, просить МС ООН наказати Росії зупинити ведення війни в Україні.

Україна просить Суд ухвалити такі тимчасові заходи:  а. Російська Федерація негайно призупиняє розпочаті 24 лютого 2022 року воєнні дії, заявленою метою яких є «запобігання і покарання» нібито геноциду в Луганській та Донецькій областях України. б. Російська Федерація негайно забезпечує, щоби будь-які військові або нерегулярні збройні формування, якими вона керує або підтримує, а також будь-які організації та особи не сприяли військовим операціям, метою яких декларується «запобігання» чи «покарання» за нібито вчинення Україною геноциду. в. Російська Федерація утримується від будь-яких дій, що ускладнюють цей спір. г. Російська Федерація звітує Суду про виконання цього наказу.

16 березня 2022 року Міжнародний суд у Гаазі, ухвалив проміжне рішення про тимчасові запобіжні заходи на користь України:  Росія повинна «негайно зупинити військові операції, які почала 24 лютого на території України (13 голосів за, два проти); Росія повинна забезпечити, щоб будь-які військові або парамілітарні угруповання, які вона підтримує або якими керує, так само як і будь-які організації чи люди, які їй підконтрольні, не вдавалися до подальших військових дій (13 за, два проти); обидві сторони повинні утриматися від «будь-яких дій, які можуть поглибити або розширити суперечку перед судом або зробити її складнішою для вирішення» (одностайно).

22 серпня 2023 року, відповідно заяви Міжнародного суду ООН № 2023/45 від 22.08.2023, Міжнародний Суд ООН розгляне попередні заперечення Росії у справі «Звинувачення в геноциді згідно з Конвенцією про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» наступного місяця. Слухання триватимуть з понеділка 18 вересня до середи 27 вересня 2023 року в Гаазі. Було зазначено, що слухання пройдуть у два раунди: Росія виступить 18 і 25 вересня, а 19 і 25 вересня перед суддями з аргументами виступить Україна.

Справа «Україна проти Російської Федерації» (Міжнародний Суд)

Позов України до Міжнародного суду ООН проти Росії — поданий 16 січня 2017 року представником України до Міжнародного суду ООН з метою притягнення Російської Федерації до відповідальності за вчинення актів тероризму і дискримінації протягом її незаконної агресії проти України. Україна також звернулася до Міжнародного суду ООН з проханням запровадити тимчасові заходи, спрямовані на запобігання продовженню порушень прав людини з боку Російської Федерації протягом розгляду справи Судом по суті.

Україна стверджує, що Російська Федерація порушує Конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму шляхом надання зброї та інших видів допомоги незаконним збройним формуванням, які вчинили низку актів тероризму на території України. До найтрагічніших терористичних атак російських маріонеток слід віднести:  збиття літака малайзійських авіаліній рейсу MH17, обстріли жилих районів Маріуполя та Краматорська, знищення цивільного пасажирського автобуса неподалік від Волновахи, смертоносний вибух під час мирного зібрання в Харкові. Крім того, Україна стверджує, що Російська Федерація порушує Конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, беручи участь в кампанії дискримінації щодо неросійських громад, які проживають на окупованій території Кримського півострова, зокрема, спільнот етнічних українців і кримських татар. Починаючи з незаконного «референдуму», проведеного в атмосфері залякування, російська окупаційна влада здійснює політику культурного знищення цих громад. Така дискримінаційна політика була засуджена Генеральною Асамблеєю ООН, і проявилася у забороні діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, хвилі зникнень, вбивств, самовільних обшуків, затримань, спроб припинити мовлення ЗМІ, а також у обмеженні на викладання української і кримськотатарської мови.  

8 листопада 2019 року — Міжнародний суд ООН визнав свою юрисдикцію у справі України проти Російської Федерації за порушення двох міжнародних конвенцій — Міжнародну конвенцію про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Перша стосується дій РФ на Донбасі, друга — в окупованому Криму.13 липня 2020 року — Міжнародний суд, головний судовий орган ООН, продовжив з 8 грудня 2020 року до 8 квітня 2021 року термін подачі контрмеморандуму Російської Федерації у справі.  9 серпня 2021 року — Російська Федерація подала до Міжнародного Суду ООН Контрмеморандум у справі, ініційованій Україною.  Розгляд справи по суті — 6—14 червня 2023 року відбулися публічні слухання щодо порушення РФ своїх зобов'язань за двома конвенціями. Сторони концентровано представили свою позицію, викладену під час стадії обміну письмовими документами.

«Україна проти Росії (Х). Справа у ЄСПЛ

23.06.2022 Урядом України подано до ЄСПЛ міждержавну заяву проти росії «Україна проти Росії (Х)» за заявою № 11055/22, провадження у якій почалось ще в березні 2022 року з клопотання про тимчасові заходи в порядку Правила 39 Регламенту ЄСПЛ.

У цій справі ми заявляємо, що росія вчинила велику кількість найважчих порушень Конвенції, серед яких порушення:

• права на життя (стаття 2),
• заборони катувань (стаття 3),
• права на свободу і недоторканність (стаття 5),
• права на повагу до приватного та сімейного життя (стаття 8),
• права на свободу думки і вираження поглядів (статті 9 і 10),
• свободу зібрань та асоціацій (стаття 11),
• право на захист власності (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції),
• заборона дискримінації (стаття 14) та інші.

При цьому, враховуючи триваючий характер російського вторгнення в Україну та численні порушення прав людини, про які стає відомо в процесі звільнення захоплених територій, Уряд України подавав кілька доповнень до цієї заяви.

Крім того, в межах цього провадження Україна заявила два важливі клопотання щодо забезпечувальних заходів в порядку Правила 39 Регламенту ЄСПЛ.

Перше подане було в перші ж дні повномасштабного вторгнення. За результатами його розгляду 01.03.2022 ЄСПЛ надав російській федерації вказівки утриматись від атак на населення та цивільні об’єкти. У подальшому ЄСПЛ розширив їх та вказав рф забезпечити цивільному населенню доступ до безпечних евакуаційних маршрутів, медичної допомоги, харчів та безпечних регіонів загалом.

Так, 10 міждержавних позовів України, поданих з 2014 року, розглядаються в чотирьох провадженнях:

• «Україна проти Росії (щодо Криму)», (№№ 20958/14, 38334/18) стосовно порушень росією прав людини в Криму з лютого 2014 року (так звана «Кримська справа»);
• «Україна та Нідерланди проти Росії» (№№ 8019/16, 43800/14, 28525/20, 11055/22) стосовно порушень росією прав людини в окупованих районах Донецької та Луганської областей з 2014 року і злочинів під час повномасштабного вторгнення (справа «Україна проти Росії (Х)», долучена ЄСПЛ до цього провадження з лютого 2023 року);
• «Україна проти Росії (VIII)» (№ 55855/18), яка стосується захоплення трьох українських кораблів ВМС з екіпажами у Керченській протоці в листопаді 2018 року;
• «Україна проти Росії (IX)» (№ 10691/21) у зв’язку з практикою цілеспрямованих операцій по вбивству опонентів росії як на її території, так і в інших країнах, включаючи членів Ради Європи.

Завдяки ЄСПЛ ми вже маємо два проміжних, але важливих результати: завдяки рішенням щодо прийнятності справ «Україна проти Росії (щодо Криму)» за №№ 20958/14, 38334/18 (проголошене 14.01.2021) й «Україна та Нідерланди проти Росії» за №№ 8019/16, 43800/14, 28525/20 (проголошене 25.01.2023) існує чітке підтвердження міжнародної судової інстанції факту захоплення рф та контролю над тимчасово окупованими територіями Автономної Республіки Крим та м. Севастополь з 27.02.2014 та Донецької і Луганської областей з 11.05.2014, який триває до цього часу.

ЄСПЛ виніс такі рішення першим у порівнянні з іншими міжнародними судами, і Україна на міжнародному рівні вже говорить про захоплення рф її території як встановлений юридичний факт.