Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Ст. 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Тому юрисдикцію слід визначати лише як компетенцію судів. Судова юрисдикція це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин» (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі No 289/2217/17).

 Види судової юрисдикції:

1. Предметна та суб’єктна юрисдикція (розмежування компетенції загальних цивільних судів, господарських та адміністративних судів),

2. Інстанційна юрисдикція (розподіл справ між судами першої інстанції, апеляційної та касаційної інстанції).

3. Територіальна юрисдикція або підсудність (визначає повноваження суду щодо здійснення правосуддя у цивільних справах на певній території).

Предметна та суб’єктна юрисдикція

Цивільне судочинство.

 Відповідно до ст. 19 ЦПК України, справами, що відносяться до юрисдикції загальних судів, є:

· справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства,

·   вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим кодексом, у порядку:

1. Наказного провадження. Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір (ст. 161 ЦПК України).

2. Позовного провадження. У порядку позовного провадження суд розглядає та вирішує спір про право. ЦПК України передбачає загальне і спрощене позовне провадження

3. Окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 294 ЦПК України).

Якщо в наказному провадження заявлено вимогу, про стягнення грошових сум, щодо якої є спір, наявні підстави для відмови у видачі судового наказу (ч. 3 ст. 165 ЦПК України). Стягувач вправі пред'явити позов до боржника.

Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом (ст. 20 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-як справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 березня 2021 року, Справа № 367/4695/20).

 Господарське судочинство

Господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, у порядку наказного провадження та позовного провадження (загального або спрощеного).

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (ч. 1 ст. 12 ГПК України).

Юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не в підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші. справи у визначених законом випадках, зокрема:

1. справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці;

2. справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;

3. справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

4. справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

5. справи у спорах щодо фінансових інструментів, зокрема щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що Використовуються у податкових та митних правовідносинах;

6. справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) с предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

7. справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;

8. справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;

9. справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;

10. справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;

11. справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до ЗУ "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;

12. справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;

13. вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;

14. справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;

15. інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;

16. справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа підприємець;

17. справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства;

18. справи у спорах щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів власників облігацій, що виникають між адміністратором за випуском облігацій та емітентом облігацій та/або особами, які надають забезпечення за такими облігаціями;

19. справи у спорах щодо оскарження рішення зборів власників облігацій;

20. справи у спорах між організацією водокористувачів та її членом або власником (користувачем) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, включеної до території обслуговування відповідної організації водокористувачів, щодо набуття чи припинення членства в такій організації водокористувачів, укладання, зміни, розірвання, виконання організацією водокористувачів договорів, додаткових угод та іншої документації, яка відповідно до умов договору є його невід'ємною частиною, умов надання послуг організацією водокористувачів, визнання недійсними правочинів, вчинених організацією водокористувачів, а також щодо визначення території обслуговування організації водокористувачів; справи у спорах між власниками меліоративних систем або мереж та водокористувачами щодо умов забору, доставки води та її відведення.

Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема:

1) справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування;

2) справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов'язані з ними законні інтереси;

3) справи про визнання торговельної марки добре відомою;

4) справи у спорах щодо прав автора та суміжних прав, в тому числі спорах щодо колективного управління майновими правами автора та суміжними правами;

5) справи у спорах щодо укладання, зміни, розірвання і виконання договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, комерційної концесії;

6) справи у спорах, які виникають із відносин, пов'язаних із захистом від недобросовісної конкуренції, щодо: неправомірного використання позначень або товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу; збирання, розголошення та використання комерційної таємниці; оскарження рішень Антимонопольного комітету України із визначених цим пунктом питань (ч. 2 ст. 20 ГПК України).

До початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу (п.6 Розділу 11 «Перехідні положення» ГПК України).

Право на звернення до Вищого суду з питань інтелектуальної власності будуть мати будь-які суб'єкти (держава, юридичні особи, фізичні особи-підприємці, фізичні особи).

 Адміністративне судочинство.

Адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими кодексом адміністративного судочинства України, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного) (ч. 1 ст. 12 КАС України).

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах. Наприклад, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, проходження, звільнення з публічної служби; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів тощо (ч. 1 ст. 19 КАС України).

Відповідно до ст. 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, або адміністратор за випуском облігацій, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідачем є суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. Отже, однією з сторін позовного провадження обов'язково виступаю суб'єкт власних повноважень або одразу дві сторони є суб'єктами владних повно важень (наприклад, у спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень).

Наслідки недотримання правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Цивільне судочинство.

1. У разі виявлення під час відкриття провадження у справі, що заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України). Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 5 ст. 186 ЦПК України).

2. У разі виявлення під час розгляду справи в суді першої інстанції, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд закриває провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України).

3. У разі виявлення при оскарженні судових рішень до суду апеляційної чи касаційної інстанцій, суд скасовує судове рішення і закриває провадження у справі. Суд за заявою позивача постановляє ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків об'єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства (п. 4 ч. 1 ст. 374, ч. 1, 2 ст. 377, п. 5 ч. 1 ст. 409, ч. 1, 2 ст. 414 ЦПК України).

ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Наприклад, рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України», в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25, 26). Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, мала вирішити питання про те, за правилами якого судочинства треба розглядати заявлені військовослужбовцем позовні вимоги. Вирішила, що такий спір належить до юрисдикції адміністративного суду. Проте через юрисдикційний конфлікт, який виник між загальними й адміністративними судами після закриття ними проваджень у справах за аналогічними вимогами позивача, вважала, що для забезпечення позивачеві доступу до суду розгляд цього спору треба продовжити за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного суду від 8 червня 2022 р. у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22).

 Інстанційна юрисдикція.

Судом першої інстанції в цивільному судочинстві виступають:

· Місцеві суди (ч. 1 ст. 21 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»). Місцевими загальними судами є окружні суди, які утворюються в одному або декількох районах чи районах у містах, або у місті, або у районі (районах) і місті (містах), які розглядають усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, крім справ визначених ч.2,3 ст. 23 ЦПК України.

· Апеляційні суди (ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів». Апеляційними судами з розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення є апеляційні суди, які утворюються в апеляційних округах. Апеляційні суди як суди першої інстанції розглядають: 1. справи щодо оскарження рішень третейських судів, оспорювання рішень міжнародних комерційних арбітражів, про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом (за місцезнаходженням арбітражу) (ч. 2 ст. 23 ЦПК України); 2. справи щодо визнання та надання дозволу на виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу розглядаються: якщо місце арбітражу знаходиться на території України апеляційними загальними судами за місцезнаходженням арбітражу; якщо місце арбітражу знаходиться поза межами України апеляційним загальним судом, юрисдикція якого поширюється на місто Київ (ч. 3 ст. 23 ЦПК України).

· Вищий антикорупційний суд (ч.4 ст.23 ЦПК України). Розглядає справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави розглядаються.

Судом апеляційної інстанції в цивільному судочинстві виступають (ст. 24 ЦПК України):

• Апеляційні суди переглядають в апеляційному порядку судові рішення місцевих судів, які знаходяться у межах відповідного апеляційного округу (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) (ч.1 ст.24 ЦПК України).

• Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних судів, ухвалені ними як судами першої інстанції (ч. 2 ст. 24 ЦПК України) (ч.2 ст.24 ЦПК України).

• Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду переглядає справи про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави в апеляційному порядку (ч. 3 ст. 24 ЦПК України).

Судом касаційної інстанції в цивільному судочинстві виступає Верховний Суд. Переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій (ч. 1 ст. 25 ЦПК України).

Правові наслідки недотримання правил інстанційної юрисдикції.

Якщо судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної, Верховний суд скасовує рішення з направленням справи на новий розгляд (п.6 ч.1 ст.411 ЦПК України).

 Територіальна юрисдикція (підсудність).

Види територіальної юрисдикції (підсудності):

1.  загальна підсудність

2.  підсудність за ухвалою судді суду вищої інстанції

3.  альтернативна підсудність

4.  виключна підсудність

 Загальна підсудність

Загальна підсудність – підсудність, що визначається місцем знаходження відповідача (ст. 27 ЦПК України). Позови до фізичної особи пред’являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб.

 

Підсудність за ухвалою судді суду вищої інстанції

Підсудність, за якою позов підлягає розгляду в суді першої інстанції, визначеному ухвалою судді суду вищої інстанції (ч. 1 ст. 26, 29 ЦПК України). ЦПК України передбачає два випадки:

 -  підсудність справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя суду, до підсудності якого віднесена ця справа за загальними правилами, визначається ухвалою суду вищої інстанції, постановленою без повідомлення сторін. Підсудність справ, у яких однією зі сторін є Верховний Суд або суддя цього суду, визначається за загальними правилами підсудності (ч.1,2 ст. 26 ЦПК України);

-  підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому ст. 33 цього Кодексу, одноособово (ст. 29 ЦПК України).

Альтеративна підсудність

Підсудність, за якої позов за вибором позивача може бути пред’явлений до одного з кількох прямо зазначених у законі судів, крім випадків, коли для пред’явлення позову встановлена виключна підсудність (ст. 28 ЦПК України).

Позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред’являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні в малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди.

Позови, пов’язані з відшкодуванням шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних осіб, можуть пред’являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.

Позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів. Позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред’являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної зіткненням суден, а також про стягнення сум винагороди за рятування на морі, можуть пред’являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна.

Позови до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса можуть пред’являтися також за місцем його виконання.

Позови Міністерства юстиції України на підставі міжнародних договорів, довіреністю позивача, який не має в Україні зареєстрованого місця проживання чи згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, в інтересах і за перебування, можуть також пред’являтися за місцезнаходженням міністерства або його територіальних органів.

Позови про відшкодування збитків, спричинених заходами забезпечення позову, можуть пред’являтися також за місцем застосування заходів забезпечення позову (до суду, який застосував відповідні заходи).

Позови до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться в різних місцях, пред’являються за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Позови про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб (в тому числі про відшкодування шкоди, завданої обмеження у здійсненні права власності на нерухоме майно або його знищення, пошкодження) у зв’язку із збройною агресією Російської Федерації, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру можуть пред’являтися також за місцем проживання чи перебування позивача.

 Виключна підсудність

Справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду (ч. 2 ст. 31 ЦПК України).

 Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов’язані між собою позовні вимоги пред’явлені одночасно щодо декількох об’єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об’єкта, вартість якого є найвищою.

Позови про зняття арешту з майна пред’являються за місцезходженням цього майна або основної його частини.

Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред’являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини.

Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред’являються за місцезнаходженням перевізника.

Справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому пере буває судно або до якого прямує, або порту реєстрації судна.

Зустрічний позов та позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, незалежно від їх підсудності пред’являються в суді за місцем розгляду первісного позову. Це правило не застосовується, коли відповідно до інших визначених у цій статті правил виключної підсудності такий позов має розглядатися.

У випадку об’єднання позовних вимог щодо укладання, зміни, розірвання і виконання правочину з вимогами щодо іншого правочину, укладеного для забезпечення основного зобов’язання, спір розглядається судом за місцезнаходженням відповідача, який є стороною основного зобов’язання.

Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій розглядаються судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги.

 

Правові наслідки порушення правил підсудності територіальної юрисдикції (підсудності).

У разі виявлення під час відкриття провадження у справі або після відкриття провадження у юрисдикції (підсудності) іншого суду, суд передає справу на розгляд іншому суду (п. 1 ч. 1 ст. 31, ч. 9 ст. 187 ЦПК України). Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника – юридичної особи або фізичної особи-підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом 3 доданими до неї документами за підсудністю (ч. 8 ст. 165 ЦПК України).

У разі виявлення після початку розгляду справи по суті, суд продовжує розглядати справу. Справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду (ч. 2 ст. 31 ЦПК України).

У разі встановлення при перегляді справи судом апеляційної інстанції суд скасовує судове рішення і направляє справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю (п. 5 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Відповідно суд касаційної інстанції також скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду (ч. 2 ст. 409 ЦПК України). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв’язку з порушенням правил територіальної юрисдикції, якщо учасник справи, який подав апеляційну чи касаційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи (ст. 378, ч. 2 ст. 411 ЦПК України).

У разі неможливості здійснення правосуддя судом з об’єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються В такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється (ч. 7 ст. 147 ЦПК України).

У ст. 32 ЦПК України передбачено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана