Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Спадкування – це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особ яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК Укра Спадкування правонаступництвом загальним, універсальним.

Види спадкування: спадкування за заповітом або за законом (ст. 1210 ЦК України). Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Право н спадкування за законом одержують особи, у разі відсутності заповіту, визнання недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування (ст. 1223 ЦК України). Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцем за законом на загальних підставах. (ст. 1245 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини:

1) особисті немайнові права;

2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;

5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України (ст. 1219 ЦК України).

Відповідно до ст. 1225 ЦК України, до спадкоємців житлового будинку, будівель та споруд, об'єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені і право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування якщо інший її розмір не визначений заповітом.

До спадкоємців переходять усі права та обов'язки за договором житла з викупом, договором купівлі-продажу неподільного об'єкта незавершеного будівництва/майбутнього об'єкта нерухомості (перший продаж), договором про участь у фонді фінансування будівництва, які мав спадкодавець (ст. 1232-1 ЦК України).

Відповідно до ст. 1230 ЦК України, до спадкоємця переходить право на:

·        відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях;

·        відшкодування збитків, що належало спадкодавцеві відповідно до закону;

·        стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена спадкодавцеві за його життя,

·        відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя,

·        отримання компенсації, яку відповідно до закону міг би отримати спадкодавцеві за його життя.

У випадку, якщо спадкодавець звернувся до суду з вимогою про компенсацію моральної шкоди й помер на стадії розгляду справи не допускається процесуальне правонаступництво за вимогою про компенсацію моральної шкоди (постанова КЦС ВС від 13.07.2022 року у справі № 753/15095/17).

До спадкоємця переходить обов'язок (ст. 1231 ЦК України):

·        відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем,

·        відшкодувати моральну шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя,

·        сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.

Відсутні будь-які передумови для обмеження законодавцем переходу в порядку спадкового правонаступництва обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) в договірних чи недоговірних зобов'язаннях. Такий висновок підтверджується й системним аналізом випадків використання законодавцем словосполучення «майно- ва шкода», наприклад, у ст.ст. 22, 623, 1166, 1177 ЦК України (постанова КЦС ВС від 08.05.2019 у справі № 205/9764/16-ц).

Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину. За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину (ч. 4, 5 ст. 1231 ЦК України).

Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (ч. 2, 3 ст. 1281 ЦК України).

Верховний Суд виходить з того, що, враховуючи конструкцію та зміст ст.ст. 1281-1282 ЦК України, перехід зобов'язань померлого спадкодавця до його правонаступників відбувається за умови своєчасного (протягом строків, визначених у ст. 1281 цього Кодексу) звернення кредитора спадкодавця до його спадкоємців з відповідними вимогами. Виходячи зі ч.2 ст. 1282 ЦК України спадкоємець померлого боржника, за загальним правилом, не є його універсальним та повним наступником у всіх зобов'язаннях, оскільки за будь-яких умов (навіть своєчасного пред'явлення Вимоги кредитором до спадкоємців померлого боржника) спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, яка вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним (постанова КЦС ВС від 27 липня 2022 року, справа № 274/7378/20, провадження №61-19164св21).

Строки, визначені ст. 1281 ЦК України, пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже, і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права. Натомість, сплив позовної давності не виключає наявність у кредитора права вимоги та є підставою для відмови у позові за умови, якщо про застосування позовної давності у суді заявила одна зі сторін (постанова ВП Верховного Суду від 17 квітня 2018 року У справі № 522/407/15-ц).

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 1282 ЦК України вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. Наведене дає підстави для висновку, що у Кодексі визнається право кредитора на вимогу до спадкоємців (постанова Першої палати КЦС ВС від 25 квітня 2018 року, справа № 645/3265/13-ц, провадження № 61-5552свп18)

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (ч. 2 ст. 1282 ЦК України). У наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю право вою природою спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимог. Водночас зазначена норма права не конкретизує способів звернення стягнення на майно та не передбачає можливості звернути стягнення на майно, отримане спадкоємцями, шляхом визнання на нього права власності за кредитором, а лише встановлює обов'язок суду в раз пред'явлення відповідного позову та доведення його підстав звернути стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі (постанова ВП ВС від 13 липня 2022 року, справа № 645/6151/15-ц, провадження № 14-99цс21).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 3 ст. 46 ЦК України). Спадщина відкривається одночасно окремо щодо кожної з осіб, якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одно померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно (ст. 1220 ЦК України). Особи як померли одночасно, називаються комморієнтами (постанова ВС від 16 жовтня 2019р., справа № 401/898/17).

Місце відкриття спадщини: 1. останнє місце проживання спадкодавця; 2. якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна; 3. в особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом (ст. 1221 ЦК України).

Верховний Суд наголошує на тому, що визначення місця відкриття спадщини входить до предмета спору щодо прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом та за законом, а тому такі обставини підлягають доказуванню сторонами у межах справи про визнання права власності у порядку спадкування. Висновки апеляційного суду про те, що належним (тобто правомірним та ефективним) способом захисту прав позивачів є звернення до суду з позовом про визначення місця відкриття спадщини, е помилковими. Апеляційний суд не врахував, що перешкодою в оформленні позивачами своїх спадкових справ є не лише неможливість встановлення у позасудовому порядку місця відкриття спадщини, а й заперечення таких прав самим спадкоємцем за заповітом, який вважає себе такою особою, яка прийняла спадщину, фактично проживаючи із спадкодавцем на момент його смерті, а також у зв'язку з ненаданням нотаріусу правовстановлюючих документів для оформлення спадщини. Звернення до суду з позовом про визначення місця відкриття спадщини за існування спору між спадкоємцями щодо прав на спадкове майно не матиме наслідком поновлення прав спадкоємців за законом, не є ефективним (правомірним) способом захисту таких прав та інтересів. Верховний Суд визнає помилковими висновки про те, що позивачі мали звернутися до суду з вимогами про визначення місця відкриття спадщини, оскільки такі обставини входять до предмета доказування під час вирішення цього спору про визнання права власності на спадкове майно у порядку спадкування, а тому пред'явлення окремої вимоги про визначення місця відкриття спадщини не е доцільним та не є ефективним способом захисту прав у спірних правовідносинах, коли між сторонами вже виник спір про право цивільне (постанова КЦС ВС від 24 серпня 2022 року, справа № 538/2344/20, провадження № 61-16653c21).

Усунення від права на спадкування за законом та заповітом:

1. особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя; виняток: якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом;

2. особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до ньо го зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Усунення від права на спадкування за законом:

А. батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських праві їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

Б. батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

В. одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду (якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу) (ст. 1224 ЦК України).

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ст. 1224 ЦК України).

Положення щодо усунення від права на спадкування поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ (ч. 6 ст. 1224 ЦК України). Усунення від права на спадкування можливе лише за рішенням суду після відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України). Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тлумачення ч. 1 та 4 ст. 1236 ЦК України дозволяє зробити висновок, що заповітом може бути охоплено: ті права і обов'язки, які належать спадкодавцю на момент його складення; не тільки права і обов'язки, які належать спадкодавцю на момент його складення, а й ті, що виникнуть у спадкодавця після складання заповіту. Заповідач, як власник, може на свій розсуд як набувати права на майно, так і припиняти їх. Наявність заповіту не обмежує заповідача в тому, щоб майно, вказане в заповіті, продати, подарувати або укласти щодо нього договір довічного утримання тощо (постанова КЦС ВС від 23.05.2018 у справі № 285/1055/16-ц (провадження № 61-21778св18).

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (ст. 1247 ЦК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764c818) зроблено висновок, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх Ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем (абз. 1 ч. 2 ст. 1247 ЦК України). У ч. 1 ст. 1257 ЦК України передбачено, що заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми, є нікчемним. Непідписання заповіту заповідачем свідчить, що заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми, та, відповідно 40 4.1 ст. 1257 ЦК України, це має наслідком його нікчемність (постанова КЦС ВС від 12 березня 2020 року в справі №716/1051/17).

Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ст. 1248 ЦК України). Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК України).

ВС визнав, що суди дійшли правильного висновку про те, що у секретаря сільської ради не було повноважень на посвідчення 12 жовтня 2009 року заповіту спадкодавця, оскільки рішення органу місцевого самоврядування щодо покладення на неї обов’язків вчинення нотаріальних дій у період з 01 січня 2007 року по 30 грудня 2010 року не приймалося і доказів іншого суду не надано. У зв’язку з цим, посвідчивши 12 жовтня 2009 року зазначений заповіт, секретар сільської ради вчинила нотаріальну дію, яка не входила до її посадових обов’язків секретаря сільської ради, що в порушенням вимог щодо форми та посвідчення заповіту, а тому він є нікчем ним. Водночас позивачем заявлено вимогу про визнання нікчемності заповіту без застосування наслідків недійсності правочину, а тому він обрав неналежний собіб захисту, що є підставою для відмови у задоволенні позову (постанова КЦС ВС від 6 лютого 2023 року, справа № 675/1611/21, провадження № 61-12314ca22)

Відповідно до ст. 1253 ЦК України, можливе посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою особою:

• заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарен цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю,

• заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна,

• заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції,

• заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім’ї і члена сім військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу,

• заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником такої установи,

• заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений

Такі заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Заповіт посвідчується при свідках: 1. На бажання заповідача, 2. Обов’язково, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт або якщо заповіт посвідчується іншою посадовою, службовою особою (ч. 2 ст. 1253 ЦК України).

Відомості про заповіти підлягають обов’язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленому Положенням про Спадковий реєстр затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 р.

Реєстраторами Спадкового реєстру є: 1. Державні нотаріальні контори, Державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, що мають доступ до Спадкового реєстру через інформаційну мережу Мін’юсту щодо посвідчених заповітів, спадкових договорів, а також змін до них, скасування заповітів та розірвання спадкових договорів, заведених спадкових справ, а також змін до них, та виданих свідоцтв про право на спадщину, 2. Державне підприємство «Національні інформаційні системи» та його регіональні філії, 3. Посадові особи органу місцевого самоврядування, що мають доступ до Спадкового реєстру через інформаційну мережу Мін’юсту щодо заведених спадкових справ та виданих свідоцтв про право на спадщину.

Верховний Суд вважає, що дії відповідача щодо невнесення до Спадкового реєстру заповіту спадкодавця від 16 лютого 2018 року є неправомірними, оскільки вони порушують права позивача, яка в цьому випадку позбавляється можливості реалізувати свої права як спадкоємець за заповітом на підставі статей 1223, 1233, 1257 ЦК України. Зобов'язання відповідача вчинення дій шляхом подання ДП «Національні інформаційні системи» або його філіям заяви за формою, наведеною в додатках 1-3, в Положення про Спадковий реєстр для реєстрації заповіту в Спадковому реєстрі є ефективним (правомірним) способом захисту, оскільки відповідає вимогам статті 16 ЦК України і виходячи з приписів пункту 2.3 Положення про Спадковий реєстр та пунктів 7, 8 Порядку державної реєстрації заповітів і спадкових договорів у Спадково- му реєстрі та призведе до поновлення порушеного права позивача. Тлумачення норм цивільного законодавства України свідчить, що несвоєчасне здійснення державної реєстрації посвідченого заповіту в Спадковому реєстрі не зумовлює його нікчемність та не є підставою для оспорюваності заповіту (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 755/8776/18 (провадження № 61-4841св20), постанова КЦС ВС від 1 червня 2022 року, справа № 467/713/20, провадження № 61-3934ce21).

Види заповітів:

Заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК України) - виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, обумовлене наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо). Умова має існувати на час відкриття спадщини.

Заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК України) - спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

Смерть одного з подружжя є підставою для припинення режиму спільної сумісної власності майна подружжя, стосовно якого складено заповіт, але не породжує виникнення спадкових правовідносин до моменту смерті іншого з подружжя. Визнання за позивачем права власності на квартиру в порядку спадкування за законом змінило правовий режим спірного майна, перетворивши його з майна, обтяженого заповітом подружжя, щодо якого відносини спадкування можуть виникати лише після смерті позивача, на майно, що включено до спадкової маси після смерті спадкодавця дружини позивача, щодо якого можуть бути заявлені вимоги інших спадкоємців останньої за їх наявності. Наведене може призвести до зміни у складі спадкового майна, тим самим порушивши права доньки подружжя на спадкування за заповітом подружжя і спотворивши волю померлої дружини позивача (постанова КЦС ВС від 15.06.2022 у справі № 358/304/21).

Предметом заповіту подружжя є майно, що належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і спадкування цього майна відбувається в декілька етапів: спершу успадковується частка у спільній сумісній власності одного з подружжя другим з подружжя, який його пережив, а після смерті останнього зазначене в заповіті майно успадковується спадкоємцями за заповітом. Тобто законом не передбачено право заповідачів на встановлення певних умов, за наявності яких виникає право на спадкування іншим подружжям, позбавлення його права на спадкування, передбачення заповідального відказу тощо, що дозволяється у випадку складання індивідуального заповіту. Якщо заповіт було складено подружжям, а потім один з подружжя відмовився від спільного заповіту, то розпорядження, від якого особа відмовилася, втрачає силу, але розпорядження іншого з подружжя залишається чинним. У такому випадку чинне розпорядження є не чим іншим, як заповітом одного з подружжя стосовно належної йому частки у праві спільної сумісної власності. Тобто, майно в цьому разі не буде успадковуватися іншим з подружжя, а одразу перейде до зазначеного в заповіті спадкоємця (постанова КЦС ВС від 12.04.2018 у справі № 761/22959/15-ц).

Секретний заповіт (ст. 1249, 1250 ЦК України) заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Заповідач подає його в заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. поміщає його в інший конверт та опечатує. Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту.

Особи, які мають право на обов’язкову частку: малолітні, неповнолітні, повно літні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець); непрацездатні батьки. Обов’язкова частка - половина частки, яка належала 6 кожному з них у разі спадкування за законом. До обов’язкової частки у спадщині зараховується: вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця, розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку (ст. 1241 ЦК України).

Тлумачення ст. 1241 ЦК України свідчить, що право на обов’язкову частку – це суб’єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (ст. 1261 ЦК України) це отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов’язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов’язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов’язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, визначене ст. 1241 України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає (постанова КЦС ВС від 02.08.2018 у справі № 705/3890/16-ц).

Цивільним законодавством не передбачено такого способу захисту цивільних прав, як позбавлення обов’язкової частки у спадщині, а можливе лише зменшення розміру обов’язкової частки. Тлумачення абз. 2 ч. 1 ст. 1241 ЦК України свідчить, що зменшення розміру обов’язкової частки у спадщині можливе з урахуванням (а) характеру відносин між спадкоємцями і спадкодавцем; (б) наявності інших обставин, що мають істотне значення. Позбавлення особи права на обов’язкову частку судом ЦК України не передбачено, хоча особа, яка має право на обов’язкову частку, може бути усунена від права на спадкування відповідно до ст. 1224 ЦК України (постанова КЦС ВС від 30 травня 2018 року, справа № 483/597/16-ц, провадження № 61-5184ca18).

У ч. 1 ст. 1241 ЦК України визначено коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. При визначенні розміру обов’язкової частки у спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини. За згодою особи, яка має право на обов’язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається 3 усього складу спадщини. Прийняття спадщини спадкоємцем є обов’язковою умовою здійснення права на спадщину як за законом, так і за заповітом, а також і права на обов’язкову частку у спадщині. При визначенні розміру обов’язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом. А також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов’язкова частка визначається, виходячи із вартост всього спадкового майна, але виділяється обов’язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залиши лась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов’язкової частки у спадщині, обов’язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна. У випадку, коли спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов’язковій або більша, то правила статті 1241 ЦК України не застосовуються (постанова ВС від 21 вересня 2022 року справа № 170/581/21 (№ 61-3127c822).

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ст. 1235 ЦК України); фізичні особи, Як живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини; юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (ст. 1222 ЦК України).

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачі – особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спад шини - право пред'явити до спадкоємця позов із вимогою виконання зобов'язання: передання у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входять або не входять до складу спадщини, на спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними (не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача). Спадкоємець зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини (ст. 1238, 1239 ЦК України).

Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети (ст. 1240 ЦК України).

Аналіз змісту глави 85 ЦК України свідчить, що у цивільному законодавстві не передбачено можливості скасування заповіту за позовом заінтересованої особи в судовому порядку. Право скасувати заповіт належить лише заповідачу (ст. 1254 ЦК України). Тоді як за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним І не відповідало його волі (ч. 2 ст. 1257 ЦК України) (постанова КЦС ВС від 28 листопада 2018 року у справі № 2-1201/2005).

 

Підстави скасування заповіту

1. заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт,

2. заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт.

Підстави зміни заповіту: заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому ЦК України для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Заповіт є нікчемним: заповіт, складений особою, яка не мала на це права (зокрема, недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача; заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Заповіт оспорюваний: волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі (складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст.1257 ЦК України).

У разі нікчемності другого заповіту йдеться не про відновлення чинності першого заповіту, а про те, що вчинення наступного нікчемного заповіту не може скасовувати попередній заповіт. Відповідно до ч. 4 ст. 1254 ЦК України, якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст. 225 (Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними) і ст. 231 (Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильств). Положення ч. 4 ст. 1254 ЦК України є винятком із загального правила про наслідки недійсності правочину і не можуть бути застосовані за аналогією закону (постанова ОП КЦС ВС від 01.03.2021 у справі № 473/1878/19).

Законодавець для випадку, коли заповідачем складено декілька заповітів, передбачив правила, що повинні враховуватися для того, щоб визначити який саме заповіт (заповіти) визначає (визначають) спадкоємця (спадкоємців) (/або спадкове майно. Такі правила полягають в тому, що: по-перше, внаслідок складення нового заповіту відбувається втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт повністю суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) і/або спадкового майна відбувається на підставі останнього заповіту; по-друге, внаслідок складення нового заповіту відбувається часткова втрата чинності попереднім заповітом. Тобто, якщо новий заповіт частково суперечить попередньому заповіту, то новий заповіт тільки частково скасовує попередній заповіт і визначення спадкоємця (спадкоємців) ( або спадкового майна відбувається на підставі двох заповітів (постанова ВС від 26 червня 2019 р., справа № 369/3186/17, провадження № 61-42486c818). Складення нового заповіту, яким зменшено обсяг спадкової маси, порівняно з попереднім, але не змінено спадкоємця, скасовує попередній заповіт у відповідній частині, оскільки спадкодавець визначив спадкоємця тільки щодо частини спадщини (постанова КЦС ВС від 26.06.2019 по справі № 369/3186/17).

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі: відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 ЦК України (зміна черговості) (ст. 1258 ЦК України) (постанова КЦС ВС від 26.06.2019 по справі № 369/3186/17).

В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (постанова КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 643/1216/15-ц).

5 черг спадкування (ст. 1261-1265 ЦК України):

1. діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;

2. рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

3. рідні дядько та тітка спадкодавця;

4. особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини;

5. інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення; утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Тлумачення абз. 2 ч. 1 ст. 1265 ЦК України дозволяє зробити висновок, що ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа (постанова КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 643/1216/15-ц).

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою» (ч. 2 ст. 1258 ЦК України) та «зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом. Одержання права на спадкування наступною чергою» (ч. 2 ст. 1258 ЦК України) стосується другої п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги, усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На зміну суб’єктного склад осіб, які набувають право на спадкування за законом» договору або рішення суду (ст. 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (ст. 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини трансмісія (ст. 1276 ЦК України); збереження правового зв’язку при усиновленні (ч.3 . 1260 ЦК України) (постанова КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 643/1216/15-ц).

Відповідно до ст. 1259 ЦК України, черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Відповідно до ст. 1274 ЦК України, спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Право на спадкування за правом представлення мають:

1.      Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;

2.      Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;

3.      Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;

4.      Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. (ст. 1266 ЦК України).

Аналіз статті 1266 ЦК України свідчить, що спадкуванням за правом представлення - це такий порядок набуття права на спадкування за законом, при якому спадкоємці п’ятої черги включаються до складу першої, другої чи третьої черги замість спадкоємця внаслідок того, що він помер до відкриття спадщини. Спадкування за правом представлення по своїй суті це специфічний порядок набуття права на спадкування за законом, і він не є окремою підставою або видом спадкування. У такому разі суб’єктами спадкування за правом представлення будуть певні спадкоємці за законом. Спадкування за правом представлення надає можливість спадкоємцям п’ятої черги за законом переміститися у вищу чергу (першу, другу або третю чергу) (постанова КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 643/1216/15-ц).

Спадкова трансмісія. Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців. Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців (ст. 1276 ЦК України).

Право на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії може бути здійснене у строк, який не сплив на момент смерті спадкодавця. Тобто смерть спадкоємця, який би мав право на спадщину, має наступити в межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини після смерті першого спадкодавця. Право на прийняття спадщини за спадковою трансмісією переходить до спадкоємців цієї особи у межах строків для прийняття спадщини. Оскільки батько позивача не прийняв спадщину і помер через 10 років після смерті діда позивача, тобто після спливу строку, встановленого для прийняття спадщини, спадкова трансмісія не застосовується Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні вимог щодо визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки ст. 1276 ЦК України передбачено перехід права на прийняття спадщини спадкоємця, який не встиг її прийняти внаслідок смерті межах строку для прийняття спадщини, а не перехід права на подання позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини (постанова Верховного суду від 02 червня 2021 року у справі № 155/1584/18).

Прийняття спадщини здійснюється шляхом:

1. подання заяви про прийняття спадщини (заява подається спадкоємцем особисто (поштою); особа, яка досягла 14 років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника; особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини; не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням). На підставі отриманої першої заяви нотаріус заводить спадкову справу, яка підлягає державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 1221 ЦК України).

2. спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї;

3. малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків відмови від прийняття спадщини.

Строки для прийняття спадщини - шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Строк для прийняття спадщини встановлюється у 3 місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття, якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями (ст. 1270 ЦК України). Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ст. 1268 ЦК України). Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв (ст. 1271 ЦК України).

Правила щодо строку на прийняття спадщини (початок перебігу, наслідки спливу) регулюються ЦК України, який прийнятий Верховною Радою України і є основним актом цивільного законодавства України; строк на прийняття спадщини по своїй сутності є присічним (ст.ст. 1270, 1272 ЦК), оскільки його сплив призводить до того, що спадкоємець вважається таким, який не прийняв спадщину. Тобто сплив строку «присікає» право на прийняття спадщини. Проте в законі, вочевидь з урахуванням сутності права на прийняття спадщини як майнового, передбачена можливість: за згодою самих спадкоємців, що прийняли спадщину, подати заяву про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1272 ЦК України); для спадкоємця звернутися з позовною вимогою та за наявності поважної причини суд визначає додатковий строк на прийняття спадщини (ч.3 ст. 1272 ЦК України) (постанова КЦС ВС від 25.01.2023 року у справі № 676/47/21).

Поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є такі, що пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Приклади з судової практики:

·        народження дитини позивачкою незадовго до смерті спадкодавця, її лікування в умовах стаціонару в період строку для подання заяви про прийняття спадщини) (постанова Верховного Суду від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17);

·        тимчасова окупація території АР Крим призвела до перешкод у реалізації позивачем своїх спадкових прав. Верховний суд у цій справі погодився з висновками апеляційного суду про наявність поважних причин пропуску позивачем встановленого законодавством строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, оскільки він був позбавлений можливості реалізувати своє право на прийняття спадщини до часу законодавчого врегулювання питання реалізації права на спадкування (постанова Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 638/4895/15);

·        причиною було гостре раптове захворювання, а із заявою про прийняття спадщини позивач звернувся наступного дня після одужання, пропустивши всього три дні. Таким чином вказана обставина пов'язана з об'єктивними, непереборними, Істотними труднощами для спадкоємця, що потягло за собою незначний пропуск (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі № 315/714/19).

Суди відмовили у визначені додаткового строку на прийняття спадщини;

·        Верховний Суд вирішуючи спір про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки на час звернення до нотаріальної контори стан здоров'я позивача не змінився, на лікуванні він не перебував, а тому відсутні підстави для висновку, що хвороба позивача була об'єктивною та непереборною перешкодою, з якою закон пов'язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 172/888/18);

·        Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач за відсутності будь-яких перешкод не вчиняв дій з прийняття спадщини протягом шести місяців з моменту її відкриття. Хвороба дітей позивача не може вважатися підставою для визнання поважними причинами пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, оскільки заяву мав би подати особисто чи надіслати поштовим зв'язком саме позивач (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2018 року у справі № 136/200/17);

·        Верховний Суд вирішуючи у цій справі спір про визначення додаткового строку для прийняття спадщини дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач за відсутності будь-яких поважних причин не вчиняла дій з прийняття спадщини протягом шести місяців з моменту її відкриття. Факт перебування позивача в Республіці Польща сам по собі не свідчить про наявність об'єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 169/9998/17);

·        Верховний Суд погодився з позицією апеляційного суду про відсутність підстав для надання додаткового строку для прийняття спадщини, оскільки обставини, на які посилається позивач, зокрема те, що відповідач надала нотаріусу недостовірну адресу його проживання, не є причиною, пов'язаною з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для позивача на вчинення дій, подання до нотаріальної контори заяви, для прийняття спадщини у встановлений законом строк (постанова Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16).

Варто зазначити, що відповідно до п. 3 постанови КМУ від 28 лютого 2022 року «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» було передбачено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на 4 (чотири) місяці. Верховний Суд висловив правову позицію щодо положень даної постанови. Законодавець як у . 1270 ЦК України, так і в інших нормах ЦК України, не передбачає допустимості снування такої конструкції як «зупинення перебігу строку на прийняття спадщини» та можливості в постанові Кабінету Міністрів України визначати інші правила щодо строку на прийняття спадщини; пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суперечить ст. 25 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягає застосуванню (постанова КЦС ВС від 25.01.2023 року у справі № 676/47/21). Відповідно до постанови КМУ від 9 травня 2023 року, яка набирає чинності через місяць з дня офіційного опублікування документа (відбулося 18 травня 2023 року в газеті «Урядовий кур'єр»), п. 3 скасований.

Вчинення нотаріальних дій нотаріусами, робоче місце (контора) яких розташовано в межах тимчасово окупованих РФ територій, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення тимчасової окупації, забороняється (п. 15 постанова КМУ від 24 червня 2022 р. «Про внесення змін до деяких постанов КМУ щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану»). Під час дії воєнного стану законодавець надав можливість звернутися до будь-якого нотаріуса на території України для заведення спадково справи, без територіальної прив'язки до останнього місця проживання померлого. При цьому, якщо у ході ведення спадкової справи стане відомо, що така справа була заведена у іншого нотаріуса, справа, яка відкрилася пізніше, передається до того нотаріуса, де вона була відкрита раніше.

У випадку, якщо на території України відкрилася спадщина, право на яку мас особа, що виїхала за кордон, така особа може звернутися до посольства/консульства України у державі її перебування та засвідчити свій підпис на заяві про прийняття спадщини. Також, засвідчити заяву про прийняття спадщини можливо у іноземного нотаріуса із подальшим проставленням апостилю (або консульської легалізації на такому документі. Така заява може бути надіслана засобами поштового зв'язку до нотаріуса на території України, внаслідок чого буде відкрита спадкова справа у загальному порядку.

Відмова від прийняття спадщини здійснюється шляхом подання заяви за згодою піклувальника і органу опіки та піклування (фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена), за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування (неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років), з дозволу органу опіки та піклування (батьки (усиновлювачі), опікун малолітньої, недієздатної особи). Відмова від прийняття спадщини є безумовною беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (ст. 1273 ЦК України).

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 Кодексу. Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про відмову у задоволенні позову щодо визнання недійсними заяв про відмову від прийняття спадщини, оскільки позивачам, як спадкоємцям за законом, при підписанні заяв про відмову від спадщини роз'яснено про безумовність та беззастережність їх заяв про відмову від прийняття спадщини, а також право на відкликання цієї заяви до закінчення шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, та з урахуванням того, що наявність умислу в діях відповідачів, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, скористалися своїм правом відмови від спадщини чим свідомо позбавили себе права на частку у спадщині (постанова Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 303/2113/19).

Законодавством не передбачено визначення додаткового строку для відкликання заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом. Твердження заявниці про поважність причини пропуску нею строку для звернення до нотаріуса (нотаріальної контори) із такою заявою через необхідність самоізоляції та похилий вік її матер не можуть бути підставою для задоволення її позовних вимог та застосування в якості аналогії закону ч. 3 ст. 1272 ЦК України (за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може ви- значити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини) (постанова ВС від 17 січня 2022 року справа № 932/5274/20).

Відумерлість спадщини (ст. 1277 ЦК України). У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, а за відсутності нерухомого майна місцезнаходженням основної частини рухомого майна зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року 3 часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцезнаходженням нерухомого майна, а за від- сутності нерухомого майна місцезнаходженням основної частини рухомого майна.

Виконавець заповіту може бути призначений: заповідачем, спадкоємцями, судом, нотаріусом або в сільських населених пунктах уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Виконавцем заповіту може бути фізична особа з повною цивільною дієздатністю, юридична особа лише за її згодою (ст. 1286-1289 ЦК України).

Обов'язки виконавця заповіту: вжити заходів щодо охорони спадкового май на; вжити заходів щодо повідомлення спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів про відкриття спадщини; вимагати від боржників спадкодавця виконання ними своїх зобов'язань; управляти спадщиною; забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті; забезпечити одержання частки у спадщині особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині; забезпечити виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом (ст. 1290 ЦК України).

Право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають цьому Кодексу, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців мають спадкоємці, їхні законні представники, орган опіки та піклування. До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна давність в один рік (ст. 1293 ЦК України)

Оформлення спадщини:

1. спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину; відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ст. 1296 ЦК України);

2. спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно (ст. 1297 ЦК України).

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини (аналогічно щодо спадкування за законом). До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення (ст. 1298 ЦК України).

Обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно встановлено і у ст. 1297 ЦК України. Правових наслідків невиконання такого обов'язку, зокрема у вигляді втрати права на спадщину, положеннями цивільного законодавства не передбачено. Водночас, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якого є нерухоме майно, але не отримав свідоцтва про право на спадщину, не визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину. Тобто, оспорювання свідоцтва про право на спадщину відбувається тільки за ініціативою заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимоги про визнання його недійсним (позов про оспорювання свідоцтва) (постанова ОП ВС від 05 вересня 2022 року справа № 385/321/20 (№ 61-991621).

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 1301 ЦК України). Надаючи оцінку сутності заявленої вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду враховує, що негаторний позов - це позов власника, який фактично володіє майном, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.

Натомість видача відповідачеві свідоцтва про право на спадщину не є таким порушенням, що не пов'язане із позбавленням володіння, оскільки факт видачі свідоцтва про право на спадщину (на все спадкове майно) та реєстрація права власності на спадкове майно за одним із спадкоємців створює ситуацію, за якої другий із спадкоємців позбавляється права на спадщину в цілому та не може оформити своє право зокрема.

При цьому, особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (пункт 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18).

Оспорювання свідоцтва відбувається за волею відповідної особи, законодавець не передбачив конструкцію нікчемності свідоцтва, а тому на таку вимогу має поширюватися позовна давність. Тобто правова природа вимоги про визнання не- дійсним свідоцтва про право на спадщину не виключає застосування до неї позовної давності. По своїй суті вимога про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину не може бути ототожнена та/або кваліфікована як негаторний позов. Об'єднана палата звертає увагу, що за своєю правовою природою вимога про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є самостійним способом захисту прав та інтересів, передбаченим ст. 1301 ЦК України (постанова ОП КЦС ВС від 5 вересня 2022 року, справа № 385/321/20, провадження № 61-9916сво21).

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачою свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду (постанова ВС від 29 червня 2022 року справа № 383/258/21 (№ 61-18173св21).

Відповідно до ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Оскільки сторони в установленому законом порядку прийняли спадщину, однак лише відповідач отримала свідоцтво про право на все спадкове майно в цілому, чим було порушене право позивача на спадщину, наявні правові підстави для визнання такого свідоцтва про право на спадщину недійсним (постанова ВС від 18 травня 2022 року справа № 138/1735/20 (№ 61-7244св21).

Факт видачі спадкоємцю свідоцтва про право власності в порядку спад- кування на спадкове майно, право на яке має інший спадкоємець, або видача свідоцтва особі, яка не має прав на спадщину, доводить порушення прав та інтересів особи, і саме тому перебіг позовної давності необхідно пов'язувати із фактом видачі свідоцтва про право на спадщину другому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем), а в разі якщо особа, права та інтереси якої порушені видачею такого 203 свідоцтва, доведе, що про існування такого свідоцтва, яким порушуються її права, стало відомо пізніше, то перебіг позовної давності варто пов'язувати саме з таким моментом. Факт неотримання позивачем свідоцтва про право на спадщину та невизначення законодавцем строку, протягом якого спадкоємець має оформити свої спадкові права, не може підтверджувати, що в такого спадкоємця не виникло право на позов, оскільки видача свідоцтва про право на спадщину іншому із спадкоємців (чи особі, яка не є спадкоємцем) перешкоджає завершенню оформлення його спадкових прав другому із спадкоємців, який не отримав свідоцтва про право на спадщину, а отже, обґрунтовує виникнення у цього спадкоємця права на позов у матеріально правовому аспекті (постанова ОП ВС від 05 вересня 2022 року справа № 385/321/20 (№ 61-9916сво21).

У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситися внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним. У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією. За таких обставин, передбачений ст. 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців. Якщо документи підтверджують право власності спадкоємців на нерухоме майно, відомості про зміни повинні бути внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в установленому законом порядку (постанова КЦС ВС від 13 листопада 2019 року, справа №758/5329/15, провадження №61-18376св18).

За спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача (ст. 1302 ЦК України). Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, а також держав- ній реєстрації у спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (ст. 1304 ЦК України).

Сторонами спадкового договору є: відчужувач і набувач. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа (ст. 1303 ЦК України). На стороні відчужувача може виступати подружжя, якщо предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. В разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором (ст. 1306 ЦК України).

Способами забезпечення виконання спадкового договору (ст. 1307 ЦК України) є: 1. на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження; 2. заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним; 3. відчужувач має право при- значити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Спадковий договір є нерозривно пов'язаним із його сторонами. ЦК України над останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору, тобто ініціювати розірвання спадкового договору в суді можуть лише відчужувач або набувач. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договову, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов'язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру. За змістом цьо- Вимоги про розірвання спадкового договору. У випадку, якщо витрати пов'язані із Во правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред'являти неналежним виконанням обов'язків набувачем понесли інші особи, зокрема спадковиш (наприклад, поховання відчужувача та інше), то у спадкоємців виникає право вимагати стягнення понесених витрат від набувача у порядку, визначеному главою 83 ЦК України («Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави») (постанова КЦС ВС від 10 квітня 2023 року у справі № 591/1419/20).