Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Деліктне зобов'язання – правовідношення, в якому одна сторона (потерпілий, кредитор), вправі вимагати відшкодування заподіяної їй шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі.

Ознаки деліктних зобов'язань:

1) Деліктні зобов'язання виникають, коли їх суб'єкти не перебувають між собою у договірних відносинах або ж вони виникають поза межами наявних між сторонами договірних відносин.

2) Виникають в наслідок вчинення неправомірного діяння делікту. Це можуть бути неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів цивільних правовідносин.

3) Спрямовані на відновлення майнової сфери потерпілого шляхом покладення на заподіювача шкоди обов'язку відшкодувати завдану шкоду. Майнова шкода немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі осо- бою, яка її завдала.

4) У деліктному зобов’язанні право вимоги має лише одна сторона (потерпілий). в другої сторони (заподіювача шкоди) існує обов'язок відшкодувати завдану шкоду (одностороннє зобов'язання).

Елементи деліктного зобов'язання. Елементами деліктного зобов'язання, як (будь-якого іншого, цивільне правового зобов'язання, є суб'єкти, об'єкт і зміст.

Суб'єкти. Сторонами у деліктному зобов'язанні є кредитор і боржник.

Кредитор –  це особа, якій належить право вимагати відшкодування шкоди. Ним виступає особа, якій заподіяно шкоду потерпілий. Загалом, кредитором (потерпілим) може виступати фізична особа, юридична особа чи будь-який інший учасник цивільних відносин. Для деяких спеціальних видів деліктів кредиторами можуть ви ступати лише певні учасники цивільних відносин. Стосовно шкоди, завданої майну, то потерпілим у деліктному зобов'язанні, зазвичай, є власник такого майна. Водно- час, оскільки положення щодо захисту права власності поширюється також на осо- бу, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління, або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором, така особа також вправі вимагати відшкодування шкоди, заподіяної цьому майну.

Боржник - це особа, яка несе обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду. Зазвичай, це особа, яка заподіяла шкоду (заподіювач шкоди). Боржник повинен бути деліктоздатним. Деліктоздатність фізичної особи настає з 14 років. Тому в окремих випадках боржником у деліктному зобов'язанні виступає не особа, яка безпосередньо заподіяла шкоду, а інша особа (напр., у разі завдання шкоди малолітньою осо бою). Що стосується юридичних осіб, то вони є деліктоздатними, а тому самостійно відповідають за завдану ними шкоду. В ряді випадків боржником виступає держава, АРК, орган місцевого самоврядування (ст.ст. 1173-1176 ЦК України).

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному заповзанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але с зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому законом порядку. Після такої ви плати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього (п. 69 постанови ВП ВС від 04.07.2018 р. у справі № 755/18006/15-ц).

Окремо слід розглянути питання відшкодування шкоди, заподіяної кількома особами. За загальним правилом, шкода, заподіяна кількома особами, відшкодовується кожною з них в частині, заподіяної нею (в порядку часткової відповідальності). Спеціальне правило передбачене для випадків, коли шкода завдана кількома В такому випадку відповідальність цих осіб перед потерпілим у частці відповідно особами спільно до ступеня їхньої вини може мати місце лише за заявою потерпілого (ст. 1190 ЦК - такі особи несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. України). Норма ст. 1190 ЦК України застосовується за умови, що кілька осіб спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру (п. 8 постанови ПВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»).

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не передбачений законом (ст. 1191 ЦК України). Закон встановлю певні межі для заявлення регресних вимог. Так, не мають права регресу батьки, усиновлювачі, опікун, піклувальник, заклади та інші особи, які зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою, неповнолітньою чи недієздатною фізичною особою, які відшкодували шкоду, завдану вказаними особами.

Об'єктом деліктних зобов'язань є відшкодування, яке боржник зобов'язаний надати потерпілому.

Зміст деліктного зобов'язання становлять права та обов'язки сторін. Оскільки деліктні зобов'язання є односторонніми, то лише одна сторона (боржник, заподіювач шкоди) несе обов'язок відшкодувати шкоду, друга сторона (кредитор, потерпілий) - має право вимагати такого відшкодування.

Підстава та умови виникнення деліктних зобов'язань.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, підставою виникнення деліктного зобов'язання є факт завдання майнової (матеріальної) або моральної школи іншій особі. Факт завдання шкоди породжує виникнення деліктного зобов'язання за наявності певних умов. Виходячи зі змісту ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, загальними умовами виникнення деліктних зобов'язань є наступні: 1) шкода; 2) протиправна поведінка заподіювача; 3) причиновий зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; 4) вина.

Зазначені чотири елементи утворюють склад цивільного правопорушення повинні бути наявними в сукупності. За відсутності хоча б одного із них цивільно- правова відповідальність не настає. Для деяких спеціальних видів деліктів закон передбачає виникнення обов'язку відшкодувати завдану шкоду за відсутності окремих із перерахованих вище чотирьох умов. Наприклад, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини.

Шкода є обов'язковою умовою виникнення деліктного зобов'язання. Майнова шкода передбачає зменшення (применшення) у майновій сфері потерпілого. Майнова шкода має економічний зміст і виражається у грошовій оцінці. Майнова шкода включає в себе як шкоду, завдану майну (пошкодження чи знищення майна), так і інші негативні наслідки майнового характеру (наприклад, витрати на лікування, протезування, посилене харчування та ін.).

Поняття «шкода» і «збитки». Збитки зазвичай розглядають як грошове вираження шкоди. Зі ст.ст. 16, 22, 1192 ЦК України випливає, що відшкодування збитків є одним із способів відшкодування шкоди, завданою майну (поряд із відшкодуванням такої шкоди в натурі).

Моральна шкода не має економічного змісту. Вона не підлягає грошовій оцінці - оцінити можна лише розмір самого відшкодування.

У ч. 2 ст.23 ЦК України визначено, у чому полягає моральна шкода.

Неправомірна поведінка, тобто поведінка особи, яка не відповідає вимогам, які закріплені правовими нормами, і порушує суб'єктивне право іншого суб'єкта. Неправомірна поведінка може бути як активною, так і пасивною.

Відповідно до ст.ст. 1166, 1167 ЦК України передбачені такі форми неправомірної поведінки: 1) неправомірна дія (вчинення особою дії, якої вона не мала права вчиняти); 2) неправомірна бездіяльність (невчинення особою дії, яку вона зобов'язана була вчинити); 3) неправомірне рішення (акти органів державної влади, місцевого самоврядування тощо).

Неправомірність поведінки особи виключається у випадках: 1) належного ви конання особою професійних обов'язків (напр., працівниками пожежної охорони при гасінні пожежі (ст. 34 ЗУ «Про пожежну безпеку»); 2) задання шкоди при здійсненні прав (напр. при здійсненні особою права на самозахист (ст. 1169 ЦК України); 3) заподіяння шкоди за згодою чи на прохання потерпілого, проте неправомірним буде позбавлення життя потерпілого на його прохання; 4) дії в стані крайньої необхідності, хоча, за загальним правилом така шкода підлягає відшкодуванню (ст. 1171 ЦК України); 5) вилучення майна на підставі закону (наприклад, конфіскація).

Необхідною умовою виникнення деліктного зобов'язання причиновий зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою. Причиновий зв'язок означає, що шкода в потерпілого повинна бути наслідком неправомірної поведінки заподіювача шкоди. Якщо має місце протиправна поведінка однієї особи і шкода в іншої особи, але вони не пов'язані причиновим зв'язком, обов'язок відшкодувати шкоду не виникає. Так, пожежа може бути наслідком підпалу, несправності проводки, порушення пра в користування електроприладами тощо. Судова практика керується тим, що неправомірною поведінкою заподіювача шкоди і самою шкодою має існувати безпосередній причиновий зв'язок.

Вина. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ст. 614 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає такі форми вини, як умисел необережність. Проте в цивільному праві немає поділу умислу на прямий і непрямий.

Необережність поділяється на грубу і просту. Груба необережність передбачає нехтування елементарними правилами поведінки; ступінь передбачення наслідків за даних обставин для розумного учасника цивільних відносин досить великий (на- приклад, водій, рухаючись на автомобілі заднім ходом не подивився в дзеркало заднього виду і наїхав на пішохода, що стояв позаду автомобіля). Проста необережність порушення складних правил, у зв'язку з чим ступінь передбачення наслідків досить малий.

У цивільному праві вина є умовою відповідальності за завдану шкоду, але не є мірою такої відповідальності. Тобто форма вини заподіювача шкоди на розмір відшкодування не впливає. Водночас, правове значення може мати форма вини потерпілого.

У цивільному праві, на відміну від кримінального права, діє презумпція вини - заподіювач шкоди вважається винним, якщо не доведе, що шкоди завдано не з його вини, зокрема у зв'язку із наявністю вини іншої особи або через дію об'єктивних обставин (п. 51 постанови КГС ВС від 15.11.2019 р. у справі № 907/327/18).

При розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов'язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тому, розглядаючи цей позов, суд не вправі обговорювати вину такої особи, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. У такому разі і призначення відповідної експертизи не вимагається. Постанова суду про відсутність в діях водія складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, звільняє такого водія від відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП (постанова ОП КЦС ВС від 05.09.2019 р. у справі № 234/16272/15-ц).

Цивільне законодавство допускає окремі випадки відшкодування шкоди незалежно від вини (наприклад, відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (ст. 1187 ЦК України).

Способи відшкодування шкоди. Способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до ст. 1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в на турі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто законодавство передбачає два способи відшкодування шкоди, завданої майну: відшкодування в натурі і відшкодування збитків.

Судова практика керується тим, що коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні реальних збитків потерпілий має право вимагати відшкодування упущеної вигоди.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ст. 23 ЦК України).

Згідно зі ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обставини, за яких шкода не відшкодовується або розмір відшкодування може бути зменшено. Завдана шкода не відшкодовується, якщо відсутні усі необхідні для даного виду делікту умови виникнення деліктного зобов'язання Наприклад, якщо заподіювач шкоди доведе відсутність своєї вини, шкода не відшкодовується (ч. 2 ст. 1166 ЦК України). Якщо відсутня вина, має місце випадок (казус). В такому випадку усі негативні майнові наслідки знищення чи пошкодження майна несе, як правило, власник такого майна (ст. 323 ЦК України). Шкода не відшкодовується, якщо вона завдана внаслідок непереборної сили невідворотної або надзвичайної за даних умов подій (ст. 263 ЦК України). Тобто йдеться про зовнішні обставини, які не залежать від волі учасників правовідносин, є надзвичайними і невідворотними за даних умов (землетруси, урагани, повені тощо). Не відшкодовується шкода, завдана особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 1186 ЦК України).

Вина потерпілого. Якщо шкода завдана потерпілому внаслідок його умислу, вона не відшкодовується (ст. 1193 ЦК України). Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ст. 1193 ЦК України).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення ст. 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч. 1 ст. 1195 ЦК України, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання (ст. 1193 ЦК України).

Матеріальне становище фізичної особи, яка завдала шкоди. Відповідно до ст. 1193 ЦК України, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фі зичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину. В даному випадку має місце відступ від принципу повного відшкодування шкоди. Тому судова практика керується тим, що дана норма застосовується у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному розмірі не можливе або поставить відповідача в дуже тяжке становище.

Окремі види відшкодування шкоди.

1. Відшкодування шкоди, завданої органами публічної влади, їх службовими чи посадовими особами. Держава, АРК або орган місцевого самоврядування відшкодовують:

- шкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України);

- шкоду, завдану фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України);

- шкоду, завдану фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ст. 1175 ЦК України).

2. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повно- му обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Якщо кримінальне провадження закрито на підставі закону про амністію або акта про помилування, право на відшкодування шкоди не виникає. Фізична особа, яка у процесі досудового розслідування або судового провадження шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню запобіжного заходу, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, не має права на відшкодування шкоди.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

3. Відшкодування шкоди, завданої малолітніми особами.

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною осо бою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (ст. 1178 ЦК України).

4. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітніми особами.

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.

Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини (ст. 1179 ЦК України).

5. Відшкодування шкоди, завданої недієздатними особами.

Шкода, завдана недієздатною фізичною особою, відшкодовується опікуном або закладом, який зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, якщо він не доведе, що шкода була завдана не з його вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, не припиняється в разі поновлення її цивільної дієздатності.

Якщо опікун недієздатної особи, яка завдала шкоди, помер або у нього відсутнє майно, достатнє для відшкодування шкоди, а сама недієздатна особа має таке май- но, суд може постановити рішення про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, частково або в повному обсязі за рахунок майна цієї недієздатної особи (ст. 1184 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої особами, цивільна дієздатність яких обмежена. Шкода, завдана фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відшкодовується нею на загальних підставах (ст. 1185 ЦК України).

6. Відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Шкода, завдана фізичною особою, яка в момент її завдання не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, не відшкодовується. З урахуванням матеріального становища потерпілого та особи, яка завдала шкоди, суд може постановити рішення про відшкодування нею цієї шкоди частково або в повному обсязі.

Якщо фізична особа, яка завдала шкоди, сама довела себе до стану, в якому вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними в результаті вживання нею спиртних напоїв, наркотичних засобів, токсичних речовин тощо, шкода, завдана нею, відшкодовується на загальних підставах.

Якщо шкоди було завдано особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними у зв'язку з психічним розладом або недоумством, суд може постановити рішення про відшкодування цієї шкоди її чоловіком (дружиною). батьками, повнолітніми дітьми, якщо вони проживали разом з цією особою, знали про її психічний розлад або недоумство, але не вжили заходів щодо запобігання шкоді (ст. 1186 ЦК України).

7. Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо. що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч.1 ст. 1187 ЦК України). Оскільки зазначена норма не містить вичерпного пере ліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної не безпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. Зокрема, судова практика визнає джерелом підвищеної небезпеки будь-яке застосування концентрованої енергії у таких випадках, коли енергію використано не в споживчих цілях, не в побуті, а на виробництві, на транспорті. Газопровід, електромережа в квартирі не визнаються джерелом підвищеної небезпеки, оскільки умови їх використання не створюють ніякої небезпеки для оточення.

Іноді позитивний висновок і можливість застосування ст. 1187 ЦК України можу бути пов'язані не тільки з якісними, а й з кількісними критеріями. Не визнається джерелом підвищеної небезпеки поводження зі зброєю, однак діяльність з організації стрільб є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки зброя зосереджується в одному місці, а тому, попри знання устрою, механізму дії зброї та проведення інструктажу щодо заходів безпеки, виникає велика ймовірність заподіяння шкоди третім особам. Зберігання каністри з бензином у гаражі власника автомобіля підвищеної небезпеки для оточення не створює, проте зберігання горючих матеріалів у великих кількостях пов'язане з підвищеною небезпекою.

Транспортний засіб, що не рухається, не може розглядатися як предмет, що створює підвищену небезпеку, при наїзді на нього іншого транспортного засобу. Не вважається джерелом підвищеної небезпеки велосипед, оскільки цей транспортний об не має двигуна, а рухається внаслідок дії мускульної сили людини, яка знахо диться на ньому, отже, його експлуатація є повністю контрольованою.

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищенної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) воло- є транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, пере- даний їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п. 2.2 Правил дорожнього руху України).

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така осо ба, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до ст. 1191ЦК України. На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч. 3 1 4 ст. 1187 ЦК України).

Боржник відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було за- вдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 4 ст. 1187 ЦК України). Отже, вина не є обов'язковою умовою для відшкодування шкоди.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди). Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст. 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо). Положення ст. 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпіло-го (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.

Правила ч. 4 ст. 1193 ЦК України про можливість зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину, застосовуються у виняткових випадках, якщо відшкодування шкоди у повному розмірі неможливе або поставить відповідача у тяжке матеріальне становище. Крім того, зменшення розміру відповідальності особи, на яку покладено обов'язок відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, можливе за її письмовою вимогою, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди (ст. 1204 ЦК України). При цьому, порядок доведення таких обставин є аналогічним порядку, передбаченому для визначення втрати працездатності.

Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (ст. 11 88 ЦК України). Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення,

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати не залежно від їхньої вини. При цьому солідарний боржник, який відшкодував спільно завдану шкоду, має право вимагати з кожного з інших завдавачів шкоди частку виплаченого потерпілому відшкодування. Оскільки боржник, який виконав солідарне зобов'язання, має право зворотної вимоги, тобто стає кредитором за регресним зобов'язанням до інших боржників, розподіл відповідальності солідарних боржників один перед одним (визначення часток) за регресним зобов'язанням здійснюється на загальних підставах за правилами ст. 1191 ЦК України, тобто у розмірі, що відповідає ступеню вини кожного з боржників.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди (постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 184/1461/20-ц (провадження № 61-14226св21). При відшкодуванні страховиком шкоди, завданої особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, така особа сплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, особою яка на відповідній правовій підставі володіє об'єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. ВС наголосив, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, осо бою, яка на відповідній правовій підставі володіє об'єктом використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи (постанова ВС від 22 липня 2020 року, справа № 520/11029/14-ц).

При вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням страховиком зобов'язань за договором страхування, суди повинні виходити з того, що правовідносини сторін за договором страхування є зобов'язальними. Зокрема, можливість відшкодування моральної шкоди передбачена у відносинах у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до ст. ст. 9, 22 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

8. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. До втраченого заробітку (доходу) не включають ся одноразові виплати, компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати. Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або Іншим ушкодженням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв'язку з втратою здоров'я, або пенси, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів (ст. 1195 ЦК України).

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов'язана відшкодувати витрати на лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов'язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати (ст. 1199 ЦК України).

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: 1) дитині до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); 2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; 3) особам з інвалідністю на строк їх інвалідності; 4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; 5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п'яти років після його смерті (ст. 1200 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед (ст. 1202 ЦК України).

У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, і встановлення її правонаступників виплата щомісячних платежів покладається на її правонаступників. У разі відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рішення суду за позовом потерпілого (ст. 1205 ЦК України).

Відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ч.1 ст.1206 ЦК України). Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, або якщо вона є неплатоспроможною (ч . 1 ст. 1207 ЦК України).

9. Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої недоліком товарів, робіт (послуг).

Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (по-слуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару, результатів робіт (послуг) (ст. 1209 ЦК України).

Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановленого строку служби (строку придатності) товару, результатів робіт (послуг), а якщо він не встановлений, протягом десяти років з дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги). Шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є нерухомим майном, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню також, якщо: 1) на порушення вимог закону не встановлено строк служби (строк придатності) товару, результатів робіт (послуг); 2) особу не було попереджено про необхідні дії після закінчення строку служби (строку придатності) і про можливі наслідки в разі невиконання цих дій (ст. 1211 ЦК України).

Особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, встановлюються законом (ст. 1211-1 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», продукція будь-яке рухоме майно, включаючи готову продукцію, сировину та комплектувальний виріб, у тому числі майно, що є складовою частиною іншого рухомого або нерухомого майна. Термін «продукція» включає також електроенергію.

Продукція є такою, що має дефект, у разі, коли вона не відповідає рівню безпеки, на яку споживач або користувач має право розраховувати виходячи з усіх обставин, зокрема пов'язаних з розробленням, виробництвом, обігом, транспортуванням, зберіганням, встановленням, технічним обслуговуванням, споживанням, використанням, знищенням (утилізацією, переробкою) цієї продукції, а також наданням застережень та іншої інформації про таку продукцію, у тому числі: 1) представлення продукції споживачеві або користувачеві, включаючи її вигляд, склад, упаковку, маркування та іншу інформацію про продукцію, її споживання, використання та знищення (утилізацію, переробку); 2) використання продукції, яке обґрунтовано можна передбачити; 3) час, коли продукцію було введено в обіг (ст. 5 Закону).

За шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції, відповідає виробник. Будь-яка особа, яка ввезла на митну територію України продукцію з метою її продажу, передання в найм (оренду), лізинг або розповсюдження в будь-якій іншій формі в ході провадження господарської діяльності, відповідно до цього Закону несе відповідальність як виробник. У разі коли виробник продукції не може бути встановлений, кожний її постачальник (продавець) відповідно до цього Закону несе відповідальність як виробник, якщо він протягом 30 днів не повідомить потерпілому найменування та місцезнаходження виробника або особи, яка поставила йому цю продукцію. Дія зазначеної норми поширюється також на продукцію, ввезену на мит- ну територію України, якщо на ній не вказані найменування та місцезнаходження особи, зазначеної в частині другій цієї статті, навіть якщо на цій продукції вказано найменування її виробника (ст. 7 Закону).

Відшкодування шкоди не залежить від вини виробника продукції, а також від того, чи перебував потерпілий з ним у договірних відносинах (ст. 4 Закону). Виробник не несе відповідальності та звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе наявність будь-якої з таких обставин: 1) він не вводив продукцію в обіг; 2) дефект, внаслідок якого завдано шкоду, виник після введення виробником продукції в обіг, крім випадків, коли виникнення такого дефекту було зумовлено конструкцією чи складом продукції; 3) продукція була виготовлена чи розповсюджена виробником не в ході провадження ним господарської діяльності; 4) дефект в продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законодавства чи виконання обов'язкових для нього приписів органів державної влади (ст. 9 Закону).

Шкода підлягає відшкодуванню, якщо вона завдана протягом десяти років з для введення в обіг продукції, внаслідок дефекту в якій завдано шкоду, за умови, що потерпілий пред'явив позов до виробника до закінчення цього строку (ст.11 Закону).

10. Відшкодування ядерної шкоди.

Відповідно до ЗУ «Про цивільну відповідальність за ядерну шкоду та її фінансове забезпечення» від 13.12.2001 р., ядерна шкода відшкодовується оператором виключно у формі грошової компенсації. (ч.2 ст. 4). При цьому, експлуатуюча організація (оператор) це призначена державою юридична особа, яка здійснює діяльність, пов'язану з вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, введенням в експлуатацію, експлуатацією, зняттям з експлуатації ядерної установки або вибором майданчика, проектуванням, будівництвом, експлуатацією, закриттям сховища для захоронення радіоактивних відходів, забезпечує ядерну та радіаційну безпеку, попередження аварій та пом'якшення їх наслідків у разі виникнення і несе відповідальність за дерну шкоду (ст. 33 ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»).

Потерпіла особа здійснює своє право на відшкодування ядерної шкоди шляхом:

1. Укладення договору про відшкодування ядерної шкоди. Договір про відшкодування ядерної шкоди укладається між особою, якій заподіяно ядерну шкоду, оператором, відповідальним за її заподіяння, та страховиком (іншим фінансовим гарантом) про відшкодування оператором ядерної шкоди. Договір про відшкодування ядерної шкоди повинен: відповідати вимогам щодо меж цивільної відповідальності за ядерну шкоду; бути нотаріально посвідченим, якщо однією із сторін договору є фізична особа; не порушувати прав потерпілих та інших осіб; бути зареєстрованим у порядку.

2. Звернення з позовною заявою до суду. Для встановлення факту ядерного інциденту, факту заподіяння ядерної шкоди та причинного зв'язку між ними обов'язково проводиться судова експертиза

Межі цивільної відповідальності за ядерну шкоду. Відповідальність оператора за ядерну шкоду обмежується сумою, еквівалентною 150 мільйонам (для дослідницьких реакторів еквівалентною 5 мільйонам). Відповідальність оператора за заподіяння смерті обмежується сумою, що дорівнює 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на момент винесення судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди), за кожного померлого. Відповідальність оператора перед кожним потерпілим за шкоду, заподіяну здоров'ю, обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на момент винесення судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди), але не більше розміру фактично заподіяної шкоди. Відповідальність оператора перед особою за шкоду, заподіяну її майну, обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на момент винесення судового рішення (укладення договору про відшкодування ядерної шкоди), але не більше розміру фактично заподіяної шкоди (ст. 6 Закону).