Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Перелік судової практики для цієї теми, зокрема правових позицій Верховного Суду, які використані у тексті, доступні за QR-кодом № 4:

У разі порушення договірного зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1. Припинення зобов'язання внаслідок:

1.1. Односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

У разі порушення зобов'язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом (ст. 615 ЦК України). За правовою природою відмова від зобов'язання є одностороннім правочином. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин (ч. 3 ст. 214 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (ст.ст. 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах ЦК України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у ст. ст. 665, 739, 766, 782). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов'язків (постанова КЦС ВС від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19).

Наприклад, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу (ч. 1 ст. 665 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

1.2. Розірвання договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом на власний розсуд. Критеріями такої оцінки, як правило, є «значна міра» позбавлення сторони того, на що вона очікувала при укладенні договору розмір завданої порушенням шкоди (при цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору) спів- відношення шкоди з тим, що могла очікувати сторона в разі належного виконання договору. Несплата інвестиційних внесків не є істотним порушенням такого договору (постанова ВП ВС від 16 лютого 2021 року у справі № 910/ 2861/18). Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін. друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору (ч. 5 ст. 653 ЦК України).

2. Зміна умов зобов'язання.

3. Сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею с неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України). Право на неустойку виникає не- залежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України). Сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Відповідно до ч. 2 ст. 552 ЦК України, сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або не належним виконанням зобов'язання. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків. Отже, ЦК України передбачає штрафну неустойку, якщо інше не передбачено договором.

4. Відшкодування збитків та моральної шкоди. Підставами (умовами) відшкодування збитків та моральної шкоди:

А. порушення договірного зобов'язання - невиконання або виконання з по- рушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Наприклад, у випадку прострочення боржника (боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, ст. 612 ЦК України).

Б. збитки, моральна шкода.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч. 2, 3 ст. 623 ЦК України).

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

В. причиновий зв'язок між порушенням договірного зобов’язання та збитками, моральною шкодою.

Г. вина, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним (ст. 614 ЦК України). ЦК України передбачає випадки, коли вина не є обов'язковою умовою відшкодування збитків. Наприклад, професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Сплата неустойки та відшкодування збитків та моральної шкоди є різновидами цивільно-правової відповідальності боржника, оскільки цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов'язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення.

Підстави зменшення судом суми збитків та неустойки (ст. 616 ЦК України):

- якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора,

- якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов'язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК України):

Випадок. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Непереборна сила.

Обов'язок доведення даних обставин покладається на особу, яка порушила зобов'язання.

За своєю сутністю цивільно-правова відповідальність означає виникнення у особи обов'язку майнового характеру, якого не було до вчинення правопорушення. У ст. 617 ЦК України містяться підстави звільнення (випадок, непереборна сила) саме від відповідальності за порушення зобов'язання, а не за виконання договірного зобов'язання. Тому ст. 617 ЦК України не може бути застосована як підстава, що виключає виконання договірного зобов'язання (постанова ДСП КЦС ВС від 14.11.2018 у справі № 757/58385/16-ц).

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Однак порушення цього правила не призводить до припинення зобов'язання. Сторона, яка прострочила зобов'язання, все одно має його виконати, навіть після спливу позовної давності. Саме такий висновок було прийнято Верховним судом в постанові від 28.04.2021 по справі № 755/19205/17.

ЦК України передбачає два види відповідальності:

1. Субсидіарна відповідальність. Відповідно до ст. 619 ЦК України, договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Наприклад, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії (ч. 1 ст. 563 ЦК України).

2. Солідарна відповідальність. Відповідно до ч. 1 ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених до говором або законом, зокрема в разі неподільності предмета зобов'язання У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор мас право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці (ст.ст. 543, 544 ЦК України).

Системний аналіз, ст. ст. 540 та 541 ЦК України дозволяє зробити висновок, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткове зобов'язання. Тому кредитор у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний в боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов'язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання (постанова КЦС ВС від 17.04.2019 року у справі № 519/654/17).

Як свідчить аналіз судових рішень в них відсутнє посилання на будь-яку норму закону, що передбачала виникне солідарного зобов'язання в такому випадку Також немає вказівки и на пункт договору позики, який встановлює виникнення солідарного зобов'язання. Таким чином, оскільки на підставі договору позики від 15 липня 2011 року виникло зобов'язання із множинністю осіб, то таке зобов'язання є частковим і кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці (постанова КЦС ВС від 17.04.2019 року у справі № 519/654/17).

Прикладами виникнення солідарних зобов'язань на підставі закону є:

- у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України),

- якщо набувачами за договором довічного утримання є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним (абз. 3 ч. 3 ст. 746 ЦК України),

- якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу (ч. 1 ст. 808 ЦК України), тощо.

Варто зазначити, що відповідно до ст. 622 ЦК України, боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі:

• у разі відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК України),

• передання відступного (ст. 600 ЦК України),

• відмови кредитора від договору (ст. 615 ЦК України).

У разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання. Кредитор втрачає право на витребування у боржника речі, визначеної індивідуальними ознаками, у разі, якщо ця річ вже передана третій особі у власність або в користування. Якщо річ, визначену індивідуальними ознаками, ще не передано, переважне право на її одержання має той з кредиторів, зобов'язання на користь якого виникло раніше, а коли це неможливо визначити, кредитор, який першим пред'явив позов (ст. 620 ЦК України).

У разі невиконання боржником для кредитора певної роботи чи ненадання йому послуги кредитор має право виконати цю роботу власними силами або доручити виконання чи надання послуги третій особі вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання (ст. 621 ЦК України).

ЦК України передбачає спеціальні норми щодо відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Дія положень ст. 625 ЦК України поширюється на усі грошові правовідносини, якими є зобов'язання виражене у грошових одиницях (ст. 524, 533-535, 625 ЦК України) (постанова ВП ВС від 04.02.2020 року № 912/1120/16 провадження 12-142 гc19). Положення ст. 625 ЦК України не застосовується у правовідносинах де гроші є товаром (обмін валют, купівлі-продажу монет, повернення грошей на зберіганні, передачі грошей перевізником тощо).

Зокрема, відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити:

- суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також;

- три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляції та отримані компенсації за неналежне виконання зобов'язань (постанова ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15).

3% річних є самостійними компенсаційними, а не штрафними виплатами (поста нова ВП ВС від 27.11.2019 року №340/385/17), а тому стягуються поряд з пенею, яка є видом неустойки.

Інфляційний втрати нараховуються лише на грошові зобов'язання визначені у гривні (постанова ВП ВС від 16.01.2019 року №464/3790/16).

«Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України 2003 року до повнено пунктами 18 і 19 згідно із Законом № 2120-IX від 15 березня 2022 року: «18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за таки ми договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). 19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.»