Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Перелік судової практики для цієї теми, зокрема правових позицій Верховного Суду, які використані у тексті, доступні за QR-кодом № 3:

Здійснення права власності. Власникові належать право володіння, користування, розпоряджання своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності (ст. ст. 317, 319 ЦК України).

Межі здійснення права власності. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. (ст. 319 ЦК України).

Власність зобов'язує (ч. 4 ст. 319 ЦК України). Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 323 ЦК України). Наприклад, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 668 ЦК України). Законом можуть бути передбачені винятки з даного загального правила, наприклад, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 809 ЦК України).

Види способів захисту права власності: зобов'язальні (договірні) та речово-правові.

Речово-правові способи захисту належать власнику або законному володільцеві майна; між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочинів.

Види речово-правових способів захисту:

1. Превентивний спосіб захисту права власності (ч. 2 ст. 386 ЦК України). Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого прав власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

2. Відшкодування майнової та моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК України). Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

3. Право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння - віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України).

Верховний Суд зазначив, що для застосування передбаченого ст. 287 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідним є встановлення таких обставин у їх сукупності:

• існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подачі позову та прийняття судом рішення про його витребування,

• наявність підтвердженого права власності або право законного володіння в позивача на відповідне майно,

• відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подачі позову та прийняття рішення в справі фактично тримає його в себе,

• відсутність договірних відносин між позивачем і відповідачем, оскільки в протилежному випадку застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності (постанова КТС ВС від 02.09.2020 р. у справі № 910/13536/13).

Об'єктом віндикаційного позову є індивідуально-визначене майно, що існує в натурі станом на час звернення з позовом. Гроші, а також цінні папери на пред'явника, що існують у паперовій формі, не можуть бути витребувані від добро- совісного набувача (ст. 389 ЦК України).

Позивачем може бути власник, який втратив можливість володіння річчю; титульний володілець (орендар, суб'єкт права господарського відання; «суб'єкт права оперативного управління). Належним відповідачем є фактичний володілець майна без правових підстав – незаконний володілець. Відповідач фактично володіє річчю станом на момент подання позову.

Задоволення віндикаційного позову залежить від добросовісності незаконного володіння. При цьому, набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. Незаконний недобросовісний володілець має повернути річ власнику в будь-якому випадку. Незаконний добросовісний володілець має повернути річ власнику, якщо набув її безоплатно; якщо набув майно за відплатним договором - має повернути власнику, лише якщо це майно це майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ст. 388 ЦК України).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. При оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб (п. 6.52-6.53 постанови ВП ВС від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, провадження № 12-35гc21).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна (ч. 2 ст. 388 ЦК України).

На вимоги за віндикаційним позовом поширюється загальна позовна давність.

Важливо з'ясувати, що розуміти під «володінням», оскільки віндикаційний позов подається у випадку порушення даної правомочності.

В судовій практиці переважає розуміння «книжного володіння» нерухомим майном або принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що запис про державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна за загальним правилом вказує на володільця майна.

Для володіння рухомим майном важливо встановити факт фізичного утримання речі. Володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (п. 43 постанови ВП ВС від 04.07.18 у справі № 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18).

Отже, позбавлення володіння нерухомістю або вибуття її з володіння особи ВС вважає як внесення відповідного запису в Державний реєстр прав.

Відповідно, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (пункт 114 постанови ВП ВС від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, провадження 14-208 цс18). Якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19, провадження № 14- 212цс21).

Під час розгляду справи за позовною вимогою про застосування належного способу захисту (зокрема, у спорі за віндикаційним позовом) відмова в позові з тих мотивів, що державний акт, рішення про державну реєстрацію, відомості чи запис про державну реєстрацію права на майно не визнані недійсними, або що вони не оскаржені, відповідні позовні вимоги не пред'явлені, не допускається (п. 154 постанови ВП ВС від 23.11.21 у справі № 359/3373/16-ц, провадження №14-2цс21).

Аналіз даної судової практики про розуміння володіння нерухомим майном свідчить, що якщо наявний запис про державну реєстрацію, особа для захисту своїх прав від порушень може подати негаторний позов, якщо немає запису віндикаційний позов.

Цікавою є також позиція ВП ВС про те, що зайняття земельних ділянок водного фонду фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) слід вважати не пов'язане із позбавленням власника його права володіння земельною ділянкою. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. Водночас володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності. Тому Велика Палата Верховного Суду підтверджує свій висновок про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (пункти 49-56 постанови ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. провадження № 14-2цс2).

Альтернативним розумінням «володіння» нерухомим майном є те, що володілець має виключний фізичний контроль над відповідним майном, доступ до майна, можливість здійснення тих чи інших дій по відношенню до майна, можливість обмежити доступ третіх осіб, незалежно від державної реєстрації права власності на об'єкт за цією особою. В даному випадку йдеться про «фактичне володіння». Таке розуміння володіння означає, що віндикаційний позов пред'являється, коли право власності в особи зареєстроване на її ім'я, однак вона втратила фізичний контроль, доступ. А особа, відомості про яку як власника видалені з Державного реєстру, може захистити свої права шляхом подання позову про визнання права власності. Слід зазначити, що даний підхід в поточній судовій практиці не використовується.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених ст. ст. 387 та 388 ЦК України. Таким чином, власник з дотриманням вимог ст. ст. 387 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом за хисту прав. (пункти 10.7-10.10 постанови ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гc19).

4. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння (негаторний позов) (ст. 391 ЦК України). Це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов'язані із порушенням володіння.

Ознаки негаторного позову: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке знаходиться у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав.

Об'єктом негаторного позову може бути рухоме або нерухоме майно, що перебуває у власності та фактичному володінні позивача. Зміст негаторного позову становлять вимоги власника (титульного володільця) про усунення порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння.

Позивачем може бути особа, яка володіє річчю: власник, титульний володілець (орендар; суб'єкт права господарського відання; суб'єкт права оперативного управління; особа, яка користується чужим майном на праві сервітуту, емфітевзису, суперфіцію). Належним відповідачем є особа, яка своєю протиправною поведінкою Створює перешкоди, що заважають нормальному здійсненню власником користування чи розпорядження своїм майном.

Умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача. Захист прав та інтересів позивача надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права. Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути виявлені порушення, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, суд визнає дії, які має вчинити або не вчинювати відповідач для усунення порушень, і строк виконання цих дій.

Негаторний позов не підпадає під дію позовної давності: доки продовжується порушення, негаторний позов може бути подано незалежно від моменту виникнення права на нього.

Традиційним є розуміння негаторного позову, як позову який подається у зв'язку з триваючим правопорушенням. Позов про припинення даного порушення можливий поки таке порушення триває. В разі, коли заявник звернувся до суду з негаторним позовом, а відповідач до винесення судом рішення припинив порушення права власності, то відпадає підстава для задоволення позову.

ВП ВС сформулювала правову позицію щодо можливості поєднання в одному позові вимог про витребування земельної ділянки шляхом знесення об'єкта нерухомості. Не можна розглядати як єдиний позов вимогу витребувати спірну земельну ділянку у кінцевої набувачки «шляхом знесення об'єкта нерухомості» оскільки у такій вимозі поєднані одночасно два способи захисту (віндикаційний і негаторний позови), спрямовані на усунення різних за змістом порушень права власності. У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належн норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково (постанова ВП ВС від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).

5. Визнання права власності (ст. 392 ЦК України).

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про ви знання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ознаки:

А. Позов про визнання права власності є речово-правовим способом за хисту права власності, який застосовуються у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов'язально правових відносин та має стосуватися індивідуально визначеної речі.

Б. Позов про визнання права власності – це позов про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно, не з'єднана з конкретними вимогами про повернення майна чи усунення інших перешкод, не пов'язаних із позбавленням володіння. Мета позову усунення не визначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.

В. Позов про визнання права власності має власник.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними дока зами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно (п. 6.1 постанови ВС від 05.03.2019 у справі № 917/377/1).

Досить поширеними в судовій практиці є спори, в яких позивачі вимагають визнати за ними право власності на об'єкти самочинного будівництва у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на них. Однак у цьому разі застосування ст. 392 є неправильним, адже, по-перше, підстави та наслідки визнання будівництва самочинним регламентуються ст. 376 ЦК, в якій встановлено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна. не набуває права власності на нього; по-друге, підстави для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за рішенням суду за забудовником або за власником земельної ділянки регламентуються п. 3 та п. 5 ст. 376. Отже, у цьому разі має застосовуватись спеціальна норма ст. 376, а не ст. 392 ЦК, яка не встановлює самостійні підстави для набуття права власності, а лише надає суду право підтвердити вже наявне право власності у власника. Верховний Суд України висловив такі аргументи щодо застосування ст. 392 до таких відносин: рішення суду про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт не є підставою для набуття права власності у таких випадках, оскільки набуття права власності регулюється окремими нормами зазначені вище позови заявляються формально не для визнання, а для набуття права власності, задоволені вони бути не можуть передумовою для застосування ст. 392 ЦК є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права, наприклад у разі неможливості отримання дублікату правовстановлюючого документа (Аналіз Верховного Суду України деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ від 01.07.2013 р.).

Позови про набуття права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери (ч. 4 ст. 344 ЦК України) також не регулюються ст. 392 ЦК України.

Г. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин (постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 645/6151/15-ц, провадження № 14-99цс21). Складнішою є ситуація з визначенням особи відповідача у разі застосування третьої підстави для визнання права власності, а саме втрати власником правовстановлюючого документа, адже у цьому випадку право власності ніким не оспорюється і тому зазвичай визначити особу відповідача просто неможливо. Досить поширеними в судовій практиці є позови про визнання права власності до органів державної влади та місцевого самоврядування, які відмовляють в оформленні права власності у зв'язку з неподанням всіх необхідних документів позивачем.

Д. Визнання права за своєю природою може бути реалізоване лише в юрисдикційному (судовому) порядку, що виключає його застосування в порядку самозахисту.

Е. Позовна вимога про визнання права власності може заявлятися самостійно або поєднуватися з іншими способами захисту права власності, наприклад, віндикаційним, негаторним позовами або з позовом про виключення майна з опису та/або звільнення з-під арешту.

Позов про зняття арешту з майна завжди пов'язується з визнанням права власності, оскільки права власника, чиє майно було помилково включено до опису, не визнаються, що важливо саме при зверненні з позовом про визнання права власності, наявний спір про право, що є основною ознакою вимоги про визнання права власності, відповідача за цим позовом не зобов'язують до вчинення будь-яких дій, що властиво лише для вимоги про визнання права власності, визнання права власності є єдиною підставою для задоволення позову про зняття арешту з майна.

Позов про визнання права власності не може бути використаний для врегулювання іпотечних правовідносин. Передача (потекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. З урахуванням вимог ст. ст. 328, 335, 392 ЦК України у контексті ст. ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем (п. 88 постанови ВП ВС від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), провадження № 12-83гc21).

Позов про визнання права власності не може бути використаний для врегулювання орендних правовідносин. Спірні правовідносини у цій справ стосуються застосування приписів ч. 2 ст. 777 ЦК України щодо переважного права наймача на придбання орендованого ним майна у разі його продажу. Позивачка прагнучи захистити своє переважне право, звернулась до суду з двома вимогами: про переведення прав та обов'язків покупця та про визнання права власності на майно. Таким позовним вимогами відповідають два різні способи захисту: зміна правовідношення (п. 6 ч. 2 ст. 16 ЦК України) та визнання права (п. 1 ч. 2 ст. 16 цього Кодексу). При цьому позивачка, пред'являючи другу позовну вимогу, не захищає право власності, яке в неї вже виникло з відповідної підстави, а просить визнати за собою право власності, яке вона бажає набути. Натомість відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Однак цивільне законодавство не передбачає права орендаря звернутись до суду за визнанням права власності, яке він бажає набути в порядку захисту переважного права на придбання предмета оренди (п. 81-85 постанови ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 909/337/19 провадження № 12-35гс20).

Позов про визнання права власності не може бути використаний для врегулювання правовідносин купівлі-продажу. Якщо договір, на підставі якого друга сторона набула право власності на майно, розірвано, то друга сторона автоматично не втрачає права власності на це майно, а перша сторона не набуває права власності. При цьому відповідно до ст. 392 ЦК України саме власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Тому позовна вимога про визнання права власності на майно не відповідає належному способу захисту права особи, яка право власності на це майно не набула Водночас унаслідок розірвання договору, на виконання якого одна сторона передала майно, не одержавши зустрічного задоволення, виникає зобов'язання, за яким друга сторона повинна повернути майно першій стороні у володіння і у власність, а перша сторона має кореспондуюче право вимагати виконання цього обов'язку. Способом захисту позивача в цьому разі є примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Позовна вимога про стягнення майна з відповідача на підставі приписів глави 83 ЦК України відповідає такому способу (п.58-61 постанови ВП ВС від 08.09.2020 у справі №916/667/18, провадження №12-145гc19).

Щодо визнання права власності на частку у статутному капіталі господарського товариства. За змістом позовної заяви позивача він прагне відновлення становища, яке існувало до порушення його прав. При цьому позовні вимоги про визнання рішення загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю недійсним, визнання недійсним статуту чи недійсними змін до нього, визнання права власності на частку у статутному капіталі товариства не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», норми якого є спеціальними для зазначених товариств. Належним способом захисту у цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариство (підпункт «д» п. 3 ч.5 ст. 17 Закону) (п.п. 59-61 постанови ВП ВС від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, провадження № 12-88гc19).

Щодо звернення із позовом про визнання права власності в порядку спадкування, слід врахувати п. 23 постанови Пленуму ВС України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.0.2008 р. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. Але за наявності відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину питання про визнання права власності в порядку спадкування підлягає вирішенню судом.

Є. Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності (ст. 393 ЦК України). Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається Судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про держав- ну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав уточнено, що ухвалення зазначених судових рішень обов'язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (постанова КГСВС від 23.06.2020 у справі №922/2589/19).

Якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова ВП ВС від 19.10.2022 у справі № 910/14224/20).

Ж. Відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв'язку із зниженням їх цінності (ст. 394 ЦК України). Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

3. Позов про переведення прав та обов'язків покупця. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік (ч.4 ст. 362 ЦК України). Варто зазначити, що даний спосіб захисту можливий лише тоді, коли договір купівлі- продажу не виконаний.

Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положення глави 29 ЦК України.