Єдиний державний кваліфікаційний іспит

Перелік судової практики для цієї теми, зокрема правових позицій Верховного Суду, які використані у тексті, доступні за QR-кодом № 1:

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недій сність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Отже, правочин породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, крім випадків, коли правочин є нікчемним або оспорюваний правочин визнаний судом недійсним.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова КЦС ВС від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова ОП КЦС ВС від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Вимога про недійсність правочину можлива лише, якщо правочин вчинено. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено (постанова ВП ВС від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Підстави недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) повинні існувати в момент вчинення правочину (постанова ВС від 24.04.2020 у справі № 522/25151/14-ц). Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (постанова ДП КЦС ВС від 17.06.2021 в справі № 761/12692/17).

Невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним (постанова КЦС ВС від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц). Таким чином, слід розмежовувати недійсність договору» та «розірвання договору».

Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним (постанова ВП ВС від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гc18).

Види недійсних правочинів (ст. 215 ЦК України):

1. нікчемний правочин – правочин, недійсність якого встановлена законом. 3 позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах нікчемний», «є недійсним». У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абз. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним (рецисорний позов) не належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частин судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального прав підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова ВЛ ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).

2. оспорюваний правочин – правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Даний вид недійсного правочину у п. 7 Прикінцевих та перехідних положеннях ЦК України іменується ще як заперечуваний правочин.

Нікчемними правочинами є:

1. правочини, для яких законом встановлена недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми (ст. 218 ЦК України); наприклад, договір страхування (ст. 981 ЦК України), кредитний договір (ст. 1055 ЦК України); договір банківського вкладу (ст. 1059 ЦК України) тощо;

2. правочини у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення (ст. 219 ЦК України);

3. правочини, вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності і не схвалені батьками (усиновлювачами) (ст. 221 ЦК України);

4. правочини, вчинені недієздатною фізичною особою (ст. 226 ЦК України);

5. правочини, вчинені без дозволу органу опіки та піклування (ст. 224 ЦК України);

6. правочин, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 228 ЦК України).

Оспорювані правочини поділяються на правочини, які можуть бути визнані не дійсними, і правочини, які визнаються судом недійсними.

Правочинами, які можуть бути визнані недійсними, є;

А. правочини, вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності і не схвалені батьками (усиновлювачами) (ст. 222 ЦК України);

Б. правочини, вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності (ст. 223 ЦК України);

В. правочини, вчинені дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України);

Г. правочини, укладені юридичною особою, яких вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК України);

Д. правочини, вчинені під впливом помилки (істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням, помилка щодо мотивів правочину не має істотного

значення, крім випадків, встановлених законом. (ст. 229 ЦК України);

Е. правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233 ЦК України).

Правочини, які визнаються судом недійсними:

1. правочини, вчинені під впливом обману (обман має місце коли: одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, як мають істотне значення; сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину; сторона замовчує їх існування (ст. 229, 230 ЦК України);

2. правочини, які вчинені під впливом насильства (правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи) (ст. 231 ЦК України);

3. правочини, які вчинені у результаті зловмисної домовленості представник однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК України);

4. фіктивний правочин – правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (ст. 234 ЦК України) Якщо наміру обох сторін договору не виконувати договір не встановлено, то правові підстави для визнання такого договору фіктивним відсутні.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України (постанова ВП ВС від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19). Це так звані фраудаторні правочини – правочин, який вчинений боржником на шкоду кредитору. Правовим наслідком є можливість для кредитора звернути стягнення на відповідне майно.

Слід відрізняти фіктивні (фраудаторні) правочини від удаваних правочинів, які вчинені сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 234 ЦК України). Перекваліфікація відповідного договору може мати місце, зокрема, при: недійсності договору (зокрема, удаваності договору). Перекваліфікація договору можлива тільки в тих випадках, коли вона відбувається в межах спору, що стосується такого договору. Саме такий висновок зумовлений тим, що по своїй суті перекваліфікація направлена на з'ясуванні справжньої волі сторін договору, який перекваліфіковується в інший. А це, відповідно, можливо зробити тільки в рамках спору щодо такого договору (постанова КЦС ВС від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17).

Це невичерпний перелік підстав для оспорення правочинів. Наприклад, дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч. 2 ст. 65 СК України). Презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору не дійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя (постанова ВП ВС від 25.05.2021 у справі № 752/4995/17).

Допускається оспорення правочину, якщо порушені загальні вимоги, необхідні для чинності правочину, зокрема, якщо зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України).

Правові наслідки недійсності правочину слід відрізняти від правових наслідків недійсного правочину.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України). Це положення застосовується щодо нікчемних правочинів без застережень. Щодо оспорюваного правочину, то він породжує правові наслідки до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду (згідно презумпції правомірності правочину). Якщо ж оспорюваний правочин визнаний недійсним, то з моменту набрання законної сили рішенням суду вважається, що правочин з моменту вчинення не створив жодних правових наслідків. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Правові наслідки недійсності правочину.

1. Загальні правові наслідки. Кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ст. 216 ЦК України). Якщо у зв'язку в вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною,

2. Спеціальні правові наслідки застосовуються у випадку недійсності окремих правочинів, які передбачено законом:

·                 сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (ч. 2 ст. 230 ЦК України);

·                 якщо правочин визнаний судом недійсний було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею все належне не першій стороні на відшкодування одержаного При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч. 3 ст. 228 ЦК України). Це приклад «односторонньої реституції»,

·                 довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку 3 вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними (ч. 2 ст. 232 ЦК України),

·                 у разі визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного лізингоодержувач зобов'язаний негайно повернути лізингодавцю предмет договору лізингу у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. При цьому лізингові платежі, сплачені на момент визнання договору лізингу недійсним або віднесення до нікчемного, поверненню не підлягають. Суд, визнаючи договір лізингу недійсним або встановлюючи його нікчемність, за заявою лізингодавця накладає арешт на предмет такого договору. Якщо лізингоодержувач користувався або продовжує користуватися предметом договору лізингу до та/або після дати визнання договору лізингу не дійсним, лізингоодержувач зобов'язаний відшкодувати лізингодавцю суми лізингових платежів за весь відповідний період користування (ст. 809-1 ЦК України),

·                 у разі визнання недійсним кредитного договору суд за заявою сторони в обов'язковому порядку застосовує наслідки недійсності правочину, передбачені ч.1 ст. 216 ЦК України, та визначає грошову суму, яка має бути поверну та кредитодавцю. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов'язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. Арешт на майно підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов'язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернути ся до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно. Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичаль ника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти в розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті (ст. 1057-1 ЦК України),

·                 якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених ст. 225 (Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними) і 231 ЦК України (Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства) (ч. 4 ст. 1254 ЦК України).

ЦК України передбачає можливість визнати рішенням суду за певних умов правочин дійсним, зокрема:

·                 якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у ра недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним (ч. 2 ст. 218 ЦК України),

·                 якщо буде встановлено, що правочин відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину, перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі (ч. 2 ст. 219 ЦК України),

·                 якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 2 ст. 220 ЦК України),

·                 на вимогу заінтересованої особи суд може визнати правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи (абз. 2 ч. 2 ст. 221 ЦК України),

·                 на вимогу заінтересованої особи правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування (ч. 2 ст. 224 ЦК України),

·                 на вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь нездатної фізичної особи (ч. 2 ст. 226 ЦК України).

Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. У ст. 1111 ЦК України, яка регулює ліцензійний договір, передбачено можливість заміни недійсних (нікчемних) умов договору на інші. Ліцензійний договір може містити умови, не передбачені типовим ліцензійним договором. Умови ліцензійного договору, укладеного з творцем об'єкта права інтелектуальної власності, що погіршують його становище порівняно з становищем, передбаченим законом або типовим договором, є нікчемними і замінюються умовами, встановленими типовим договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 216 ЦК України, правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю. сторін. Тлумачення ст. 216 ЦК України свідчить, що учасники цивільних відносин не можуть визначати правові наслідки нікчемності правочину. За домовленістю сторін можуть змінюватися тільки правові наслідки оспорюваного правочину (постанова ОП КЦС ВС від 23.01.2019 року у справі № 355/385/17)

Належними повинні бути позивачі та відповідачі у справах про визнання правочинів недійсними та застосування правових наслідків недійсних правочинів. Особи, які вправі подавати позови про недійсність правочинів: сторона правочину або заінтересована особа, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Остання повинна обґрунтувати порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу вчиненням недійсного правочину. Заінтересованими особами можуть бути, наприклад, спадкоємці за законом при оскарженні заповіту.

Щодо позовної давності, то застосовується загальна позовна давність 3 роки. Особливості передбачені щодо визначення початку перебігу позовної давності. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства (ч.2 ст. 261 ЦК України). Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання (4.3 ст. 261 ЦК України). Аналіз ч. 3 ст. 261 ЦК України свідчить, що перебіг позовної давності пов'язується саме з початком виконання нікчемного правочину, незалежно від того, чи був такий нікчемний правочин виконано повністю і яка зі сторін здійснила виконання. Причому такий початок перебігу стосується будь-яких наслідків нікчемного правочину (постанова КЦС ВС від 24.02.2021 у справі № 405/1018/17).

Варто також звернути увагу на те, що у абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Тлумачення абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України свідчить, що суду надається можливість самостійно застосувати правові наслідки недійсності тільки нікчемного правочину (постанова КЦС ВС від 30 жовтня 2019 року у справі № 320/2617/17).